Сайт лінгвістичного гуртка

Українська лінгвостилістика другої половини ХХ ст. про конфесійний стиль української літературної мови *

Про повноцінний розвиток мови свідчить насамперед її реалізація і функціонування в усіх сферах людського буття. Оскільки духовність народу найбільш пов'язана з його релігійним життям і є суттю нації, то мова тут має широке поле діяльності. Українська мова впродовж свого історичного розвитку не мала можливості реалізуватися повною мірою в церковно-релігійному житті, що зумовлено, насамперед, екстралінгвальними чинниками, вилученням стилю з контексту української літературної мови в Україні від середини 30-х pp. XX ст. — на Сході та від середини 40-х pp. — на Заході.

В історії вивчення конфесійного стилю української мови можна умовно виділити два періоди — обидва на зламі століть: 1) 60 pp. XIX ст.—30 pp. XX ст; 2) друга половина XX ст. і до сьогодні. І перший, і другий етапи дещо співмірні у своїй орієнтації. Сьогодні ми часто повертаємося до тих засад, які виробилися більше ста років тому, тобто починаємо все з початку.

Спільними зусиллями науковців і церковних діячів конфесійний стиль української мови вже на початку XX ст. активно і повноцінно входить у систему української мови, функціонує в писемному (переклади Біблії та іншої релігійної літератури) і в усному (Служби Божі в Українській автокефальній православній церкві) різновиді. Ця епоха ознаменувалася також першими дослідженнями лексичного і фонетичного рівнів, визначенням основних засад конфесійного стилю української мови 1.

Українська лінгвостилістика кін. XX — поч. XXI ст. продовжує започатковані ще в кін. XIX ст. два напрямки у виробленні конфесійного стилю: 1) орієнтація на церковнослов'янську спадщину і 2) на внутрішньомовні (власне українські) ресурси.

У часи вилучення конфесійного стилю української мови в Україні (30-90 pp.), його все ж продовжують досліджувати окремі мовознавці діаспори. Історичний аспект цього питання зацікавлює П. Коваліва у праці “Молитовник, служебник: пам'ятка XIV ст.” (Нью-Йорк, 1960), де йдеться, зокрема, і про окремі стилістичні ознаки тексту; використання тавтології, риторичних запитань, що зумовлено впливом народнорозмовної мови 2.

О. Горбач 3 звертається до історії церковно-музичної термінології, визначає джерела її походження, здебільшого грецьку мову. Збереження цих грецьких форм, на думку дослідника, служить для наповнюваності текстів глибинним змістом.

Об'єктом лінгвостилістичного аналізу дослідника стають перші переклади Біблії на українську мову4  — І. Пулюя, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та ін. О. Горбач вживає переважно усталену в сучасному українському мовознавстві термінологію, проте дещо в іншому значенні: “довгі форми прикметників ” називає “архаїзмами ”, “поетизмами”, до архаїзмів зараховує таке слово як “глава”. Найбільш “поетичними є псалми, що характеризуються живомовними ознаками варіантів: фонетико-словотвірними, морфологічними (сюди дослідник зараховує “довгі та стягнені форми прикметника”: свята — святая), словотвірними (“пестливо-здрібніннєві” форми: дитинка), синтаксичними (“інверсивний словолад”), лексичними (тут наводяться переважно синонімічні ряди слів: отець — батько, добрий — хороший — красивий —гарний)”. Як неологізми О. Горбач класифікує слова віяння — веяння, напрямки — прямування.

Власне стилістичними ознаками мови перекладів, за спостереженням О. Горбача, є 1) “народно-пісенні епітети” (вітром буйним); 2) “тавтологічно-плеонастичні" або “кобзарсько-думові” (пай паює); 3) “синонімічно-парні присудки” (хвалити — прославляти).

Дослідник присвячує свої статті також історичному аналізові “релігійно-християнської термінології і лексики” 5.

Тематичні підгрупи української церковної лексики стають об'єктом вивчення М. Юрковського6, 7, Я. Рудницького 8 М. Лесіва 9.

З 90-х років відроджується вивчення конфесійного стилю і в межах України.

В. Лаба виділяє декілька різновидів паралелізму, що функціонує в конфесійному стилі: 1) ідентичний (коли думка виражена в двох реченнях однаковими словами), 2) синонімний, 3) синтетичний (думка, виражена у першому реченні, розвивається наступним реченням), 4) порівняльний (порівняння двох думок) 25.

Терміни: паралелізм, плеоназм, інверсія, анафора, епіфора, порівняння, метафора, стилістично маркована лексика (демінутив, аугментатив) у зв'язку з конфесійним стилем вживає М. Лесюк 26. Вона зауважує, що такий жанровий різновид стилю як псалми грунтуються переважно на народно-розмовній основі.

Взаємодія конфесійного та публіцистичного стилю і пов'язані з цим проблеми зміни семантики конфесійної лексики частково вивчає О. Тодор. Вона зазначає, що “перерваність вживання слів цієї тематичної групи на декілька десятиліть, відмирання семантичних зв'язків з іншими словами внаслідок віднесення одиниць конфесійного стилю до пасивного фонду мови призвели до звуження значення, зміни стилістичного статусу цих слів у мові” 27. Проблеми лексичного рівня конфесійного стилю знаходять своє розв'язання у дослідженнях Н. Пуряєвої 28, 29,30.Вона зауважує, що “Слово (молитви, виголоси, піснеспіви, читання) супроводжує кожну богослужбову дію: доповнює, пояснює, наповнює змістом, освячує її” 28, а також констатує, що в українському мовознавстві ще не утвердилися єдина поняттєва основа у вивченні цього стилю.

Семантичні осбливості термінології конфесійного стилю визначають С. Бібла та Н. Піддубна 31, 33.

З огляду на історію вивчення конфесійного стилю можна сказати, що перед українськими лінгвостилістами залишається чимало нерозв'язаних проблем. Не усталеною є поняттєва основа стилю, адже тільки для його називання вживається цілий ряд ідентичних термінів: конфесійний стиль, богословський стиль, сакральний стиль, релігійний стиль, священна мова, свята мова, культова мова тощо. Не вивченими залишаються стилістичні характеристики стилю на всіх мовних рівнях, у різних жанрових різновидах. Проте основа вже сформована, напрямки визначені, підґрунтя є. Лінгвостилістика чекає продовження досліджень.

*. Коць Т. Українська лінгвостилістика другої половини ХХ ст. про конфесійний стиль української літературної мови//Слово Стиль Норма Збірник наукових праць, присвячений 65-річчю дня народження доктора філологічних наук, професора С Я Єрмоленко, К., 2002  —С. 18-24.

1. Коць Т. Основні засади конфесійного стилетворення української мови (кін. XIX — поч. XX ст.) // Рідний край. — 2001. — № 2(5). — С. 40-43.

2. Ковалів П. Молитовник, служебник: Пам'ятка XIV ст. — Нью-Йорк, 1960. — С. 12-21.

3. Горбач О. З історії української церковно-музичної термінології. — Мюнхен, 1965.

4. Горбач О. Мовостиль новітніх перекладів Святого Письма на українську мову 19-20 вв. // Наук. зал. Українського вільного ун-ту. — Ч. 13. Філос. фак-т 36-ї мовної комісії Наукового Конгресу в 1000-ліття Хрещення Руси-України. — Мюнхен, 1983. — С. 29-98.

5. Горбач О. Українська народна релігійно-християнська термінологія й лексика (1988) //Статті до 1000-ліття християнізації Руси-України. Мюнхен, 1991. — С. 99-146.

6. Юрковський М. Староукраїнська сакральна термінологія // Варшавські українознавчі записки. — Варшава, 1988. — С. 75.

7. Юрковський М. Українські назви храму // Греко-католоцький церковний календар. — Варшава, 1987. — С. 71-73.

8. Рудницький Я. Семантика “хреста” й “хрещення” // Наук, конгрес у 1000-ліття Хрещення Руси-України. — Мюнхен, 1988-1989. — С. 577-587.

9. Лесів М. Церковнослов'янізми в сучасній українській літературній мові // Греко- католицький церковний календар. — Варшава, 1988. — С. 83-89.

10. Симонова К. С. Українська мова у конфесійному письменстві XV ст. (На матеріалі “Четьї” 1489 р.) // Жанри і стилі в історії української літературної мови. — К.: Наук. думка, 1989. — С. 56-79.

11. Німчук В. В. Українська мова — священна мова. Українські переклади Святого письма // Людина і світ. — 1992. — № 11-12. — С. 28-39.

12. Німчук В. В. Українська мова — священна мова // Людина і світ. — 1993. — № 1. — С. 35-38.

13. Німчук В. В. Українська мова — священна мова // Людина і світ. — 1993. —№4-5. —С. 15-19.

14. Німчук В. В. Християнство й українська мова // Українська мова. —2001. —№ 1. — С. 11-34.

15. Дзюбишина-Мельник Н. Конфесійний стиль // Najnowsze dzieje jezykow slowianskich. Українська мова. Universytet Opolski — Instytut Filologii Polskiej. — Opole, 1999. — C. 184-200.

16. Дзюбишина-Мельник Н. Мова релігійної преси з погляду загальнолітературних норм // Сучасна українська богословська термінологія від історичних традицій до нових концепцій. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. — Львів, 1998. — С. 202-213.

17. Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. — Львів, 1998. —351 с.

18. Християнство й українська мова. — Матеріали наукової конференції. — К., 2000. —514 с.

19. Бабич Н. Проблеми терміновживання і термінотворення в сучасному конфесійному стилі // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. — Львів, 1998. —С. 161-169.

20. Задорожний В. В. До проблеми розвитку конфесійного стилю сучасної української літературної мови // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій. Матеріали всеукраїнської наук, конференції. —Львів, 19-15 травня 1998 p. — C. 137-146.

21. Сологуб H. M. Біблійні образи в етнологічному аспекті // Біблія і культура. — Чернівці, 2000. — Вип. І. — С. 179-182.

22. Біблія і культура. —Чернівці, 2000. — Вип. 1. — 231 с.

23. Біблія і культура. —Чернівці, 2000. — Вип. 2. — 229 с.

24. Лев В. Поетична мова Святого письма. — Передрук з Логосу. — 1953.

25. ЛабаВ. Бібілійна герменевтика. — Рим, 1990.

26. Лесюк М. Мова і стиль українських перекладів книги псалмів // Біблія і культура. — Чернівці, 2000. — Вип. 2. — С. 133-138.

27. Тодор О. Конфесійна лексика у мові періодики // Культура слова. — 2001. — Вип. 59. — С. 77-78.

28. Пуряєва Н. Словник церковно-обрядової термінології. — Львів: Свічадо. — 2001. —156 с.

29. Пуряєва Н. Особливості формування й розвитку української церковно-обрядової термінології // Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наук, праць. —К.: Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, 2001. — С. 249-255.

30. Пуряєва Н. Українська церковно-обрядова термінологія: проблеми термінографічної семантизації // Богословія. — Т. 64. — Львів, 2002. — С. 147-159.

31. Бібла С. В. Динаміка розвитку української церковної термінології // Філол. студії: 36. наук.  праць. — Вип. 1. — Луцьк, 1996. — С. 118-123.

32. Бібла С. В. Склад, структура й шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів та посад)//Дис. ...к.ф.н.: 10.02.01 / Ін-т української мови НАН України. — К., 1997. — 182 с.

33. Піддубна Н. Семантичні зміни дохристиянських назв релігійних споруд у сучасній українській мові // Християнство й українська мова: Матеріали наук, конференції. —Львів, 2000. — С. 238-244.

На початок сторінки

До змісту розділу

 Посміємося разом
 Почуте
 Побачене
 Прочитане
 Говоримо
 Гумор

Copyright © 2002 by Cyber Dream Webworks