Сайт лінгвістичного гуртка

Коренева морфема*

Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється у всіх граматичних формах і споріднених із ним словах.

За тією роллю, яку корінь" відіграє в структурі слова, він зіставляється з афіксами, службовими і необов'язковими морфемами в слові. У сучасній мові слів без кореня не існує, проте є слова, що не мають у своєму складі афіксів, тому і називаються безафіксними. Останніх близько 500. Це здебільшого невідмінювані частини мови: прийменники /від, до, над, під, про, у/, сполучники /але, і, та/, частки /би, ж, не, ні/, прислівники /де, там, тут/, а також невідмінювані іменники /койне, купе, леді, турне, шоу/ та прикметники /беж, бордо, електрик, хакі/.

За фонемним складом, тобто матеріально, корінь може збігатися з основою в непохідних відмінюваних словах: сил-а, вез-у, біл-ий. Проте між ними існує істотна функціональна відмінність: закінчення додається до основи, а не до кореня. Ця відмінність виразно простежується в похідних словах, пор.: земл-я і земель-к-а, де в непохідному слові корінь земл- матеріально збігається з основою, а в похідному відрізняється від неї, що позначено підкресленнями.

Слід пам'ятати, що корінь — це хоч і центральна, але лише частина слова, навіть у тих випадках, коли він збігається з кореневим безафіксним словом.

Корінь на відміну від афіксів, що бувають матеріально вираженими і нульовими, завжди є матеріально вираженим, отже, ненульовим.

Корінь —  необхідний і обов'язковий компонент будь-якого слова / відмінюваного і невідмінюваного, непохідного та похідного/. Як вихідна словотворча частина слова корінь є носієм загального значення спільнокореневих слів. Завдяки йому зберігається спільне для всіх споріднених слів значення і водночас зовнішня подібність між одиницями того самого словотвірного гнізда: земл-я, земель-к-а, земл-як, земл-яч-ок, земл-яч-к-а, земл-ян-к-а, зем-н-ий, земл-ян-ий, на-зем-н-ий, під-зем-н-ий, за-земл-юва-ти.

Значення кореня як центральної частини слів виводиться шляхом абстрагування спільного в їхній лексичній семантиці.

І корені, й афікси — складники слова, роль яких у вираженні співвідношень слова з різними структурними рівнями мови різна. Перші співвідносять його з лексичним рівнем, другі — зі словотвірним та граматичним.

Багато ознак кореневих морфем окреслюють тільки при зіставленні їх зі службовими, афіксальними, компонентами слова.

Семантика кореневих морфем менш абстрактна, ніж афіксальних. Вона ближча до лексичних значень слів, тоді як значення афіксів ближчі до граматичних, реляційних, і словотвірних.

Значення кореня уточнюється, звужується, змінюється внаслідок поєднання його з певними афіксами. Такий компонент значення слова земля, як “планета”, по-різному модифікують афіксальні похідні земляни, навколоземний, приземлення, приземлитися. Відношення до землі “суші” виражене прикметниковим суфіксом -н- земний, а до землі “речовини темно-бурого кольору” — суфіксом -ян- земляний.

На відміну від афіксальної морфеми той самий корінь бере участь у побудові слів різних лексико-граматичних класів (іменників, дієслів, прикметників, прислівників тощо). Афікси набувають своїх значень лише в контексті кореня. Той самий афікс здебільшого трапляється у класах слів одного порядку, наприклад,

  • морфему -ач спостерігаємо тільки в складі іменників: глядач, сікач;
  • -ува- — в дієсловах або в похідних від них утвореннях: диктувати, зачитувати,
  • -ист- / -іст- — в іменниках-назвах осіб: бандурист, гітарист.

Омонімічний до іменникової морфеми прикметниковий суфікс -ист- використовують для вираження кількісного вияву ознаки, названої за відношенням до твірної основи: барвистий, глинистий, тінистий, шовковистий.

Кореневі морфеми вживаються у словах з різними формами відмінювання, пор. корінь -сад- у ряді: сад, садити, садівник, садивний. Афікси використовують у словах з однаковими формами, наприклад,
-ах- у словоформах: (на) батьк-ах, (у) рук-ах, сел-ах.

Корінь — структурно-семантична база кожного слова, ядерний компонент його морфемної будови і водночас це виразник формальної близькості споріднених слів, носій спільного компонента їхнього лексичного значення. Якраз тому корені належать до стійких елементів мови, що зберігаються упродовж тривалого історичного розвитку мови, забезпечуючи стабільність словотвірної та лексичної мовної підсистеми. Внаслідок поступового послаблення або й втрати значеннєвих зв'язків між словами виходять з ужитку кореневі слова, але корені продовжують своє існування в похідних словах.

Джерелом виникнення нових коренів є спрощення морфемної структури слова, пор. корені двох різних у сучасній мові словотвірних гнізд зна- знати і знах- знахар, що колись належали єдиному етимологічному гнізду знати.

Склад коренів поповнюється внаслідок запозичень з інших мов (шимпанзе, факультет, кліпси), а також формування специфічних абревіатурних морфем, так званих аброморфем: зав, зам, лавсан, мелан, тол.

Коренів набагато більше, ніж афіксів. В українській мові їх близько 17 тисяч. Більшість із них об'єднує від двох: джем, джемовий, бобслей, бобслеїст, мензурка, мензурковий до кількох десятків:
-вітер-, -пис-, -чит- або й сотень: -біл-, -вод-, -нес-, -ход слів. Понад 5 тисяч коренів засвідчені одним словом: бабуїн, байт, вінчестер, глезер, думпер, кеп, ніпель, фрау, серфінг, чизель, шимі, що є переважно запозиченнями.

Особливістю кореневих і афіксальних морфем є здатність повторюватися в інших словах. Проте ця їхня ознака по-різному виявляється у двох названих різновидах морфем. У сучасній мові, як ми пересвідчилися, є велика кількість коренів, що не повторюються і не мають похідних. Для афіксів повторюваність є обов'язковою ознакою. Проте зустрічаються службові морфеми, що не повторюються, але виділяються в словах внаслідок чіткого виокремлення у них кореневої частини: юрис-пруденц-ij-a, яч-мінь. Такі морфеми називаються уніфіксами (про них далі).

Корені сполучаються не тільки, з афіксами, але й один з одним у межах складних слів, пор.: вч-и-ти, на-вч-и-ти, на-вч-а-льн-ий і на-вч-а-льн-о-спорт-ивн-ий, на-вч-а-льн-о-ви-хов-н-ий.

* Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. — К., 1998.

На початок сторінки

До змісту розділу

 Посміємося разом
 Почуте
 Побачене
 Прочитане
 Говоримо
 Гумор

Copyright © 2002 by Cyber Dream Webworks