Сайт лінгвістичного гуртка


Болівар

Ми не будемо зупинятися на рідкісних та екзотичних накриттях голів, які побували в нашій мові — та й на головах наших з вами предків... Хоча саме про деякі з них, може, і слід було б розповісти, а то зустрінуться раптом отакі рядки: “Надев широкий боливар, Онегин едет на бульвар...” Знайомий текст — “Євгеній Онєгін”, хто ж його не знає! А от що саме надів Євгеній — плащ, капелюх, пелерину? І слово знайоме: людство відзначало двохсотріччя від дня народження генерала Сімона Болівара — славнозвісного вождя південноамериканських колоній, які відділилися від іспанської держави у 1819 р. Республіка Болівія була названа так на честь Сімона Болівара, населення її й донині сповнене поваги і вдячності до свого славетного героя. Невдовзі після перемоги генерал Болівар приїхав у Париж, де був гаряче прийнятий прогресивними колами і став надзвичайно популярним. Його крислатий капелюх ми знаємо під назвою сомбреро — увійшов у моду спочатку у Франції, а потім і за її межами. Оце і був “широкий болівар, який одягав на прогулянку наш знайомець — Онєгін.

Шапка

Та повернемось до звичайної шапки. Слово це походить від тюркського шапа; воно було запозичене в російську мову десь у XIVст. й існувало у двох формах — шапа і шапка. Пізніше в російській мові відбулося своєрідне вирівнювання форм назв головних уборів: усі вони почали вживатися з суфіксом -ка: шапка, кепка, феска, хоча форма, в якій ці слова приходили в російську мову, була далеко не однотипною (шапа, кепі, фес). Спочатку словом шапка називали корону: “И взем шапку, сиречь венец, да перекрестил великого князя крестом, и положил на него шапку” (запис 1547 p.). ДоXVI ст. слово шапка на Русі вживалося тільки з таким значенням. Пізніше значення його розширилось: слово почало вживатися на позначення чоловічого головного убору будь-якої форми, про що свідчать хоча б прислів'я, приказки, стійкі вислови: “знімати шапку”, “ламати шапку”, “на злодієві шапка горить”, “закидати шапками”, “братися за шапку”, “по шапці давати”, “накривати шапкою”, “не під шапку”, “прийти на шапкобрання” та ін.

Картуз

Тепер мало хто носить картузи, а тому й рідко хто знає це слово, а почувши або побачивши його на сторінках художнього твору, може подумати, що це якась місцева, діалектна назва головного убору: картуз, картузик, картузяка... А насправді це запозичене слово, і має воно таких “високо-рідних” кревних, як карта, картина і навіть хартія. Усі ці слова прийшли через французьку мову, де вони з'явилися як запозичення з італійської, в якій є слово карта, що означає “папір”. Італійці дістали його в спадщину від давніх римлян (у латинській мові було слово карта, перероблене з грецького хартес — “аркуш паперу, виготовленого з папіруса”). Спочатку цим словом називали кисет, а потім — головний убір з бавовняної (рос.  — хлопчатобумажной) ткани (кажуть, що його ввели у російський селянський побут німецькі колоністи Поволжя).

Коваль А. П.  Слово про слово.   — К.: Радянська школа, 1986. — 284 с.

На початок сторінки

До змісту розділу

 Посміємося разом
 Почуте
 Побачене
 Прочитане
 Говоримо
 Гумор

Copyright © 2002 by Cyber Dream Webworks