Сайт лінгвістичного гуртка


Гроші: динар, гріш, шаг...

В усі часи, в усіх крамницях і магазинах, на всіх ярмарках, базарах і ринках тільки й чулося: ціни, гроші, карбованці, копійки...

Доля слова гроші досить примхлива. Судіть самі. У латинській мові була така назва грошової одиниці — denarius grossus (денаріус гроссус), що означала “товстий динар”. Частина цієї назви — гроссус використали італійці, а потім німці у формі гроше. До нас слово прийшло через стару чеську або німецьку мову. Поширенню цього слова сприяв той факт, що богемська імперська канцелярія під назвами грош, грошей випустила важкі, великі срібні монети. Так, празький грош Вацлава II, що карбувався на початку XIV ст., важив приблизно 3,5 грама.

Протягом XIV-XV ст. гроші ставали все легшими і легшими, якість металу — дедалі гіршою. Так поступово він перетворився на дрібну монету. На землях російської держави були в обігу не лише свої, а й чужі грошові одиниці, серед яких траплялися німецькі, польські і литовські гроші. З'явилися і свої гроші — спочатку це була мідна монета вартістю 2 копійки (XVII-XVIII ст.), а з XIX ст. грош (російське), гріш (українське) — півкопійки. Монета вартістю півкопійки в дореволюційні часи звалася шаг, шажок (слово це споріднене з сяг, сягати).

Як бачимо, починалося з товстого динара, а закінчилося мідним грошем, вартість якого закріпилася у висловах “гріш ціна”, “ціна — мідний гріш”, “ламаного гроша не вартий”, “ні на гріш”, “як на гріш маку” та ін. Проте у формі множини слово гроші в українській мові зберегло свою вагомість і позначає паперові металеві еквіваленти вартості.

Копійка

Копійка — така маленька, непоказна, а скільки уваги до себе привертала й привертає, скільки спроб пояснити походження назви викликала! Була спроба виводити назву копійка з тюркського копак — “собака”.

Пояснювали це так: на монетах, карбованих за часів Тімура, був зображений гордий і величний лев — символ влади, царювання. Народи Сходу левів не знали, тому зображених на монетах звірів приймали за собак, а саму монету назвали копак (собака). Проте більшість дослідників схиляється до того, що копійка — слово слов'янське. Пробували виводити його від копити, копа — “60 снопів”, “велика купа”. Проте це пояснення не витримало критики: воно побудоване “задом наперед” — до готового слова добираються підхожі відповідники.

Є й інше пояснення. На старовинних монетах Московської Русі зображували великого князя (царя) верхи на коні зі списом (копьем) у руках. Ось що записано в Новгородському літописі під 1535 р.: “А при великом князе Василие Ивановиче (це батько Івана Грозного) бысть знамя (зображення) на деньгах: князь великий на коне, а имел меч в руке. А великий князь Иван Васильевич (Грозний) учини знамя: князь великий на коне, а имел копие в руке — и оттоль прозвалися деньги копейные”. Ці монети чеканилися до 1719 р. Потім змінювалося зображення на монеті, розмір, матеріал, збереглася лише назва і вартість (одна сота карбованця).

Шеляг

Нам не доводиться мати щоденно справу з такою дрібною монетою, як гріш, шаг. Проте уявити собі вартість цих грошових одиниць, “операції” з ними ще можна (скласти шаг і гріш — от тобі й копійка!). А от “операції” з монетою вартістю в одну восьму копійки уявити важко, хоч і була така монетка. Звалася вона шеляг у нас, шельонг у поляків і шіллінк у середньовіччі в німців. Ставлення до шеляга добре передає вислів “стільки правди, як у шелягу срібла”, а крайня бідність описувалась так: “ні шеляга за душею”.

Дукач

А тепер пригадаємо слова однієї жартівливої пісні:

Хоч я руда та погана,
Так у мене батько багач,
Сірі воли на оборі,
А на шиї в мене дукач.

Що ж таке дукач, щоб ним аж так хвалитися? Дукач утворений від дукат, а дукат — це старовинна монета, спочатку італійська (ducato), а потім і будь-яка, що її носили на шиї серед намиста або просто на стрічці, приваривши для цього до монети вушко. Проте дукачем називали не лише прикрасу, зроблену з монети, а ще й багача. Таких сільських багатіїв на Україні називали дука, дукар, дукач:

Іде багач, та йде дукач,
П'ян валяється,
З козацького отамана насміхається:
За що тая голотонька напивається?

Відчуваєте, які непримиренні соціальні пристрасті палахкотять за словами цієї пісні?

Таляр

А то ще одна пісня, а в ній — ще одна назва грошей:

Ой на ж тобі, старий Бондар,
Талярчиків бочку,
 — Оце тобі, старий Бондар,
За хорошу дочку!

Талярами намагається відкупитися пан Каньовський, який убив горду Бондарівну, — розповідає відома пісня. Таляр у XIX ст. на Україні — монета вартістю в 75 копійок, як про це сказано у словнику Б. Грінченка (хоч слово таляр відоме було ще раніше). В Росії ця монета звалася єфимок, у голландській та англійській мовах — долар. А найдивніше те, що всі ці три різні слова пішли з того самого джерела — від німецького слова іоахімсталер. У XVI ст. в місті Іоахімсталь карбувалися великі срібні монети, які й було названо іоахімсталерами. Назва міста в перекладі означає “Долина Іоахіма”; названа долина так на честь одного з німецьких князів. До речі, срібло для монет добували теж у цих місцях. Тому назва монети цілком виправдана, проте від цього вона не стала коротшою й зручнішою для користування. От і почалося повсюдне скорочення довгої й важкої для вимови назви: німці скоротили її за рахунок першої частини, залишивши талер. У Росії навпаки — відкинули талер, залишивши Іоахім, тільки в російському варіанті — єфимка. Голландці й англійці під впливом власної вимови змінили талер на долар. В українській мові є обидва слова — і таляр, і долар, тільки називають вони не однакові грошові одиниці й прийшли в різний час і різними шляхами: таляр через польську мову й раніше, долар через англійську мову й пізніше (у XIX ст.).

Талант

Є ще одне слово, яке колись позначало грошову одиницю, але давно вже втратило зв'язок зі своїм первісним значенням. Це слово талант. У греків було слово талантон, яке позначало “55 фунтів”. Це була грошова одиниця вартістю приблизно в 26 кілограмів срібла. У європейських народів це слово змінило своє значення до невпізнання: воно стало позначати “обдарування, здібності”. Чому так сталося? Вважають, що причиною була одна широко відома євангельська повчальна притча. В ній розповідається проте, що якийсь господар, від'їжджаючи надовго, залишив дома своїм рабам по таланту золота. Поки господар десь їздив, один з рабів, людина енергійна й беручка, пустив гроші свого господаря в обіг і чимало заробив на цьому. Другий раб, ледачий і не дуже тямущий, просто закопав свій талант в землю. Коли господар повернувся, цей раб, пишаючись своєю чесністю, викопав монету і віддав її господареві. Господар похвалив першого раба й вилаяв другого: адже він не додав до свого таланта жодної драхми. Цілком очевидно, що в цій повчальній притчі йшлося не про гроші, не про талантон, а про здібності, енергію, розум цих двох людей; про те, як гинуть сили людини від лінощів і неробства. Спочатку вислів “закопати свій талант у землю” вживався як образний, переносний, до того ж тісно пов'язаний з притчею. У той же час У німецькій мові було слово Talant (“обдарування”). І от непомітно у вислові “закопати талант у землю” грецьке слово талантон (грошова одиниця) було замінене німецьким талант (обдарування). Є ще схоже звучанням слово талан — “доля”, “життєвий шлях”. Воно запозичене з тюркських мов, де тал — “віднімати”, “грабувати”. Видно, талан спочатку означало частку здобичі, а вже пізніше набуло більш узагальненого значення — “те, що людині дістається на її життєвому шляху”.

Гривня

В українській мові є слово гривня, яке називає стару гривну. Цим словом подекуди називали мідну монету вартістю три копійки (в інших місцях — дві з половиною копійки). Сума на ті часи, мабуть, була досить значною, раз виникло прислів'я “не хоче, як старець гривні”. Слово гривеник означало срібну монету в десять копійок.

Коваль А. П.  Слово про слово.   — К.: Радянська школа, 1986. — 284 с.

На початок сторінки

До змісту розділу

 Посміємося разом
 Почуте
 Побачене
 Прочитане
 Говоримо
 Гумор

Copyright © 2002 by Cyber Dream Webworks