Нариси з історії Інституту філології

Інститут філології (донедавна – філологічний факультет, факультет іноземної філології, відділення сходознавства) утворено 12 листопада 2001 року.

Проте філологія в Київському університеті бере свій початок від часу його заснування, тобто з 1834 року. Тоді філологічний факультет перебував у складі філософського, а далі тривалий час іменувався історико-філологічним. У 1937 році було утворено факультет західноєвропейських мов і літератур. Нарешті у 1990 році було започатковано відділення “східна та англійська мови і літератури”.

Історію філології творили такі відомі вчені, як М.Максимович, М. Костомаров, П.Житецький, М.Драгоманов, М.Дашкевич, В.Перетц, Л.Булаховський, О. та А.Білецькі, М.Русанівський, М.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович, О.Назаревський, С.Маслов, Д.Чижевський, П. Плющ, А.Іщук, С.Савченко, О.Андрієвська, Ю.Жлуктенко, Н. Раєвська, Т.Якимович та інші.

Філологічні науки викладалися в Університеті святого Володимира з самого початку його заснування (1834). На гуманітарному відділенні філософського факультету було відкрито кафедру російської словесності, яка з 1850 року стала кафедрою новоствореного історико-філологічного факультету. Незважаючи на те, що університет взагалі і кафедру зокрема було засновано з метою русифікації України, українознавчі дослідження посідали значне місце в діяльності викладачів. Протягом перших шести років кафедру російської словесності очолював М.О.Максимович (1834 – 1835 рр. – ректор, з 1836 р. – декан філософського факультету), який фактично перетворив її на кафедру руської (східнослов’янської – термін М.О.Максимовича) словесності. Він глибоко дослідив літературу Київської Русі, а також зробив опис багатьох українських літературних пам’яток. Учений запропонував свою класифікацію слов’янських мов, виділяючи східну й західну групи мов, останню з яких поділив у свою чергу на південну (болгарська, сербська та ін.) і північну (польска, чеська та ін.) підгрупи. У групі східних слов’янських мов українську мову він розглядав як самостійну, рівноправну з російською. М.О.Максимович зробив значний внесок і в дослідження історії української мови. Саме від нашого першого ректора бере свій початок Київська історико-філологічна школа. На жаль, його діяльність в університеті була недовгою – лише до 1845 р. Вийшовши у відставку, він продовжував наукову роботу. У 1856 – 63рр. у полеміці з М.Погодіним учений відстоював самобутність української мови, автохтонність українців на своїй території, а також думку про те, що українська мова утворилася ще в період існування Київської Русі, а можливо, й раніше.

Історизм, який протягом усього XIX століття був визначальним напрямом у гуманітарних науках, зумовив пріоритет на факультеті таких філологічних дисциплін, як історія давньої літератури, старослов’янська мова, діалектологія, палеографія, спецкурси з давньої словесності. Читаючи ці курси, викладачі торкалися й українознавчої тематики.

1867 року історико-філологічний факультет було розділено на три відділення: класичної філології, слов’яно-російської філології й історичних наук.

З ім’ям В.М.Перетца, якого 1903 року було обрано на посаду професора і завідувача кафедри російської мови і словесності, пов’язане викладання спеціального курсу забороненої тоді історії української літератури під назвою “Литература юго-западной России XY – XYIII веков”. У курсі російської діалектології учений приділяв значну увагу українським говорам. Давній українській літературі були присвячені його праці цього періоду “Очерки старинной малорусской поэзии”, “Вірші єромонаха Климентія Зиновієва сина”, у яких дослідник торкався й питань історії української мови. В.М.Перетц неодноразово висловлювався в пресі про необхідність вивчення української літератури й культури. У 1906 – 1907 рр. в Університеті святого Володимира поширився рух за відкриття українознавчих кафедр. У своїй записці до Ради Університету від 22 травня 1906 р. В.М.Перетц обґрунтовував необхідність заснування на історико-філологічному факультеті кафедр української мови, літератури й історії. Він наголошував: “Заснуванням нових кафедр… ми віддамо лише борг 28-мільйонному народу, на території якого ми живемо й чиєю працею – значною мірою – існуємо”.

У боротьбі за українізацію освіти значна роль належала студентству. 16 жовтня 1906 року відбулися збори студентів, на яких було прийнято заяву-звернення до керівництва з проханням заснувати в університеті українознавчі кафедри. Рух підтримували Б.Грінченко, С.Петлюра, П.Житецький, М.Грушевський та інші видатні діячі української культури. Професорська рада відхилила це прохання.

У першому семестрі 1913 – 1914 навчального року приват-доцент В.О.Розов, дослідник українських грамот XIY – XY ст., прочитав на історико-філологічному факультеті спецкурс із історії української мови “История малорусского наречия и его говоров”. У 1916 році було відновлено курс історії України, який уже був раз оголошений у другому семестрі 1910 року.

19 вересня 1917 року Тимчасовий Уряд прийняв постанову про заснування в Університеті св. Володимира чотирьох кафедр українознавства: на історико-філологічному факультеті – кафедр української мови, української літератури й української історії, на юридичному факультеті – кафедри історії західноруського права. Цей проект залишився нездійсненим. Цього ж року за участю І.Огієнка, В.Маслова, А.Дорошкевича в університеті було засновано Історико-літературне товариство, яке ставило перед собою завдання вивчення й дослідження питань історії й теорії літератури, фольклору й мови.

У вересні 1918 року, за доби гетьманату Павла Скоропадського, було прийнято законопроекти про запровадження обов’язкового вивчення української мови в усіх вищих школах України, а також законопроект і закон про захист дисертацій у вищих школах України українською мовою.

У 1918 році було відкрито кафедри української мови, української літератури й історії України. Унаслідок реформи вищої школи 1920 р. університет було реорганізовано у ВІНО (Вищий інститут народної освіти, з 1926 р. він називався КІНО – Київський інститут народної світи), де був відділ гуманітарних наук з літературним і лінгвістичним циклами. У 1933р. було відновлено університет, і в його складі – літературно-лінгвістичний факультет. З 1943 р. в Українському Об’єднаному університеті функціонував філологічний факультет; цю назву було збережено й у відновленому того ж 1943 р. Київському університеті (разом із Київським педінститутом).

Деканами історико-філологічного, згодом – літературно-лінгвістичного, потім – філологічного факультету в пореволюційні роки протягом різного часу були: проф. В.П.Петрусь (1922 –1929; був репресований), проф .А.О.Іщук (1937 –1960; з великими перервами; був репресований і реабілітований; у 1954 – 1956 рр. був проректором університету), проф. М.К.Грунський (1933–1949; з перервами), доц. Ю.С.Кобилецький (1949 – 1952), доц. М.М.Стаховський (1956 - 1957), проф. Д.В.Затонський (1961 –1962); після поділу на філологічний і романо-германський факультети деканами філологічного були: проф. П.М.Федченко (1962 –1967), проф. Я.П.Білоштан (1967 - 1971), проф. М.С.Грицай (1971 – 1987), проф. П.П.Кононенко (1987 – 1992), проф. М.К.Наєнко (1992 – 2001).

Протягом 20-30-х років історію української літератури в університеті(а потім у створеному на його базі Інституті народної освіти) викладали проф. А.М.Лобода (пізніше - акад. АН УРСР), проф. С.І.Маслов, доц. О.А.Назаревський, проф. М.К.Зеров, проф. Є.П.Кирилюк, проф. О.К.Дорошкевич, проф. Б.Л.Коваленко, проф. П.М.Попов, доц. М.Русанівський та ін. У 1922 – 23 навчальному році історію нової української літератури читав С.О.Єфремов. Курси з теорії літератури викладали М.К.Зеров, П.П.Филипович, М.О.Драй-Хмара.

Протягом 1933/34 навчального року М.К.Зеров завідував кафедрою, проте з посиленням наступу на неокласиків його було оголошено “націоналістом”, усунуто з завідування кафедрою, а 1935 року його і П.П.Филиповича заарештовано і заслано з 10-літнім терміном ув’язнення на Соловки, де вони обоє й померли 1937 р. Така сама доля спіткала і М.О.Драй-Хмару, якого ще в 20-і роки було піддано гострій критиці за “непролетарську творчість”: 1935 року заарештовано й заслано на Колиму, де він і помер у 1938 р.

1937 року М.Русанівського за нібито зв’язок із репресованими було виключено з кандидатів у члени ВКП (б), 1938 – реабілітовано; у 1940 – 41 рр. він завідував кафедрою української літератури. У червні 1941 року його було знову заарештовано як “переконаного українського націоналіста”і розстріляно без суду.

Під час Великої Вітчизняної війни, коли Київський університет було евакуйовано до м. Кзил-Орди (Казахська РСР), кафедра історії української літератури продовжувала свою діяльність у складі Об’єднаного українського університету.

Протягом 1944 – 47 рр. кафедру очолював проф. О.К.Дорошкевич, після нього до 1951 р. – доц. Ю.С. Кобилецький, у 1952 – 72 рр. – проф. А.О.Іщук, 1972 – 87 – проф. М.С.Грицай, 1987 – 96 – проф. П.П.Кононенко. З 1996 р. кафедрою керує проф. Г.Ф.Семенюк. З кафедрою пов’язана викладацька і наукова діяльність проф. Є.П.Кирилюка, проф. П.М.Попова, проф. Г.К.Сидоренко, проф. Н.Й.Жук, доц. Ф.Я.Шолома, доц. М.П.Комишанченка, доц. І.П.Скрипника, доц. П.М.Сіренка, доц. А.І.Щербака та ін. Викладачі кафедри досліджували питання історії давньої і нової української літератури, української народної поетичної творчості, міжнародних зв’язків української літератури XYI – XX ст., творчості Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, І.П.Котляревського, Панаса Мирного, поетів-романтиків XIX ст. та ін. Кафедра зробила великий внесок у складання програм і створення навчальних посібників.

1999 р. кафедру історії української літератури було поділено на кафедру української літератури XX ст. (завідувач – проф. Г.Ф.Семенюк) і кафедру історії української літератури та шевченкознавства (завідувач – проф. Л.М.Задорожна, член Спілки письменників України).

Нині на кафедрі історії української літератури працюють проф. Л.С.Дем’янівська, проф. Н.М.Гаєвська, проф. Ю.І.Ковалів, проф. А.Б.Гуляк, доц. О.І.Міщенко, доц. Ю.О.Бандура, асистенти С.І.Дяченко, О.В.Романенко, О.П.Ткаченко та ін. Викладачі кафедри забезпечують читання нормативних курсів з історії української літератури кінця XIX – початку XX ст., історії української літератури I половини XX ст., історії української літератури II половини XX ст., сучасної української літератури, літературної майстерності письменника, з історії літературних контактів та ін., а також спеціальних курсів, присвячених українській драматургії і театру доби “Розстріляного відродження”(20-і – 30-і рр.), дискурсу постмодернізму в контексті розвитку сучасної літератури, рухові стильових тенденцій в українській літературі XX ст., біблійним образам та мотивам в українській літературі, психологічній моделі образів, художній рецепції фемінізму в українській літературі кінця XIX – початку XX ст., поетиці курйозного віршування та ін. При кафедрі виходить періодичний збірник наукових праць “Літературознавчі студії”, а також діє “Літературна вітальня” (науковий керівник – проф. Ю.І.Ковалів).

На кафедрі історії української літератури та шевченкознавства працюють проф. Г.М.Штонь (член Спілки письменників України, лауреат премії ім. Тараса Шевченка), доц. С.В.Задорожна, доц. В.І.Коломієць, доц. М.М.Конончук, асистенти Г.О.Усатенко, О.М.Сліпушко та ін. При кафедрі діє навчально-наукова лабораторія шевченкознавства (завідувач – В.І.Гнатенко). Кафедра забезпечує читання основних та спеціальних курсів з історії української літератури, давньої та нової української літератури, а також шевченкознавчих спецкурсів. У всіх підрозділах університету силами кафедри здійснюються шевченківські заходи. Кафедра щорічно проводить шевченкознавчу конференцію з виданням збірника наукових праць “Шевченкознавчі студії” та конференцію “Пам’ять майбутнього”, присвячену вивченню проблем давньої української літератури.

Членами кафедри української мови в різний час були видатні мовознавці. Від 1918 р. (з перервами) професором, завідувачем цієї кафедри був А.Ю.Кримський – відомий поліглот (володів близько 60-ма мовами), автор бл. 1000 наукових праць. Був незаконно репресований 1941 р., помер в ув’язненні.

У 1918 – 1932 рр.на кафедрі працював проф. Є.К.Тимченко (пізніше – член-кор. АН УРСР), видатний лексикограф, історик мови, педагог, перекладач; у 1932 – 1937 рр. – проф. О.Н.Синявський, автор праць із сучасної та історичної фонетики й граматики української мови, історії української літературної мови, діалектології та ін. У 1937 р. був незаконно репресований і розстріляний.

Під час війни кафедрою українського мовознавства, а також кафедрами мовознавства, російського і слов’янського мовознавства завідував проф. М.К.Грунський, який одночасно був деканом філологічного факультету.

Пізніше кафедрою завідували: проф. (згодом – акад. АН УРСР) І.К.Білодід (1947 – 1956), проф. П.П.Плющ (1956 – 1966), проф. І.К.Кучеренко (1966 – 1987), проф. О.І.Білодід (1987 – 1992).

Члени кафедри працювали в різних мовознавчих галузях: проф. Н.І.Тоцька – фонетики й фонології, проф. І.К.Кучеренко, проф. Л.О.Кадомцева – морфології і синтаксису, проф. В.В.Коптілов – стилістики й перекладознавства, доц. Н.П.Корнієнко, доц. П.Д.Тимошенко, проф. О.І.Білодід – історичної граматики та історії української літературної мови, доц. А.П.Могила – діалектології, доц. В.В.Моренець – старослов’янської мови та методики викладання української мови в середній школі, доц. О.Є.Пивоваров – сучасної української мови.

У 1992 році на базі кафедри української мови створено кафедри сучасної української мови (завідувачі: 1992 – 1994 – проф. Л.О.Кадомцева, 1994 – 2001 – доц. Н.П.Плющ, з 2001 – проф. А.К.Мойсієнко, член Спілки письменників України) та історії української мови (завідувачі: 1992 – 1997 – проф. О.І.Білодід, з 1997 – доц. Л.І.Шевченко (з 2003 – д.ф.н.)).

Кафедра сучасної української мови забезпечує читання нормативних курсів із сучасної української літературної мови, а також різних спецкурсів, зокрема з функціональної лінгвістики, основ морфонології, структурної лінгвістики, соціолінгвістики, психолінгвістики, етнопсихолінгвістики та ін. Нині на кафедрі працюють доц. Н.П.Плющ, лауреат премії ім. М.Грушевського НТШ; доц. Л.А.Алексієнко, доц. Н.П.Дарчук, доц. І.В.Козленко, доц. О.В.Бас-Кононенко, доц. І.М.Арібжанова, доц. Л.М.Сидоренко, доц. В.В.Чумак, доц. О.А.Гапченко, доц. Л.М.Костич, д.ф.н. Ю.Л.Мосенкіс, асистенти О.М.Зубань, О.М.Мацько, В.В.Коломийцева, В.В.Берковець, С.М.Різник та ін. На кафедрі діє лінгвістичний гурток (науковий керівник – доц. Н.П.Плющ). Кафедра здійснює щорічний випуск збірника наукових праць “Українське мовознавство”.

У 1989 році на філологічному факультеті було відкрито спеціалізацію “комп’ютерна лінгвістика”, а 1992 року при кафедрі сучасної української мови створено навчально-наукову лабораторію комп’ютерної лінгвістики (засновник і перший науковий керівник – доц. Л.А.Алексієнко, з 2001 р. – доц. Н.П.Дарчук), основними напрямками наукової роботи якої є комп’ютерна лексикографія, навчальні програми, машинний переклад тощо.

Кафедра історії української мови, на якій працюють доц. Г.П.Стрельчук, доц. В.Й.Горобець, доц. Л.П.Гнатюк, доц. Г.М.Наєнко, доц. Л.В.Шулінова, доц. О.І.Ніка, асистенти О.І.Суховій, Ю.Б.Дядищева-Росовецька, забезпечує читання нормативних курсів з історії української мови, історії української літературної мови, діалектології, стилістики, старослов’янської мови, історії українського мовознавства, методики викладання української мови в середній школі, методики викладання української мови у вищій школі та ін., а також спецкурсів, присвячених інтелектуальній еволюції української літературної мови, мовним стилям як феномену національної культури, актуальним питанням походження української мови, українській літературній фразеології, теоретичним основам формування староукраїнської наукової термінолексики, теорії мовної особистості як комплексу лінгвістичних проблем, функціональним аспектам історичної граматики української мови, проблемам ідіостилістичного аналізу тексту та ін. З 2000 р. при кафедрі виходить збірник наукових праць “Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика”.

На кафедрі російської словесності (ровесниці університету), яка згодом отримала назву кафедри російської мови та словесності, икладали професори М.Т.Костир, О.І.Сєлін, І.П.Хрущов, І.М.Жданов, у 80-х роках XIX ст – О.І.Соболевський, відомий своїми роботами в галузі історії російської мови, діалектології, палеографії; П.В.Владимиров, у 90-х – А.М.Лобода. П.В.Владимиров, який після О.І.Соболевського до 1900 року керував кафедрою і читав курси історії російської мови, історичної й сучасної діалектології, використовував у своїх наукових розвідках українські рукописні матеріали, що сприяло розробці питань історії давньої української літератури.

В.М.Перетц, окрім літературознавчих, читав і мовознавчі курси, зокрема старослов’янську мову, російську діалектологію. Окремі спостереження вченого й досі становлять певну цінність для історії літературної мови. З його ім’ям пов’язана й велика науково-дослідна робота. До опрацювання місцевих матеріалів В.М.Перетц залучав і своїх учнів. Протягом 1903 – 1914 років видатний філолог опублікував понад 100 праць із різних питань російської й української літератур.
З організованого В.М.Перетцом у 1907 році “Семінарію російської філології”, учасники якого вчилися працювати передусім із першоджерелами, вийшли такі фахівці в галузі давньої російської й української літератур, як В.П.Адріанова-Перетц, С.О.Бугославський, М.К.Гудзій, О.К.Дорошкевич, М.Я.Калинович, Б.О.Ларін, С.І.Маслов, В.І.Маслов, О.А.Назаревський, М.О.Драй-Хмара, М.К.Зеров, П.П.Филипович, Д.І.Чижевський, І.І.Огієнко та ін.

Після переїзду В.М.Перетца в 1914 р. до Петербурга його курси стали читати В.О.Розов, С.І.Маслов, О.А.Назаревський, пізніше нові власні спецкурси, переважно з історії давньої російської літератури, викладали М.К.Гудзій, В.І.Маслов, Ф.П.Сушицький та ін. Після В.М.Перетца кафедру російської мови до 1950 р. очолював відомий мовознавець і славіст М.К.Грунський (під час війни очолював усі мовознавчі кафедри), який досліджував мову старослов’янських пам’яток, граматику й історію слов’янських мов, брав активну участь у підготовці сучасного українського правопису

У 1915 – 1918 рр. на цій кафедрі на посаді приват-доцента, а згодом і професора працював І.І.Огієнко, що став згодом відомим українським мовознавцем, істориком церкви, державним і культурно-освітнім діячем.

У повоєнні роки кафедри російської мови та історії російської літератури снували вже окремо. Кафедрою російської мови керували: доц. М.М.Стаховський (1950 – 1965), доц. В.О.Сиротіна (1965 –1977), проф. М.О.Карпенко (1977 – 1991; з 1996 р. – академік АН ВШ України); з 1991 р. її очолює проф. О.С.Снитко. У різні роки на кафедрі працювали доц. М.О.Семенов, доц. М.С.Зарицький, доц. Л.І.Колоколова, доц. Л.Ф.Ціпцюра, доц. А.Ф.Папіна, доц. В.І.Макаров, доц. О.О.Володимирська. Нині кафедра, на якій працюють проф. Л.О.Кудрявцева, проф. Н.В.Слухай, доц. О.О.Бондаренко, доц. Л.О.Медвєдєва, доц. І.А.Кулінич, доц. Л.П.Дядечко, доц. Л.І.Шахова, асист. С.Х.Тоцька та ін., забезпечує читання нормативних курсів із сучасної російської мови, історії російської мови, історії російської літературної мови, діалектології, старослов’янської мови, стилістики, методики викладання російської мови в середній школі, а також спецкурсів, присвячених основам мовленнєвої діяльності, особливостям художнього образу в культурно-мовній традиції східних слов’ян, становленню орфографічної норми в російській та українській літературних мовах, актуальним питанням історичної лексикології східнослов’янських мов, лексико-семантичній системі мови, мові міста, мові засобів масової інформації та ін.

Кафедру історії російської літератури з 1945 по 1956 рр очолював акад. О.І.Білецький, енциклопедист у галузі літературознавства, після нього до 1972 р. – проф. В.О.Капустін. У різний час на кафедрі працювали чл.-кор. АН УРСР Н.Є.Крутікова, проф. І.Я.Заславський. У 1972 – 1987 рр. кафедрою керував проф. А.В.Кулініч, 1987 – 2003 рр. – проф. Ю.І.Корзов; з 2003 р. кафедру очолює д.ф.н. Г.Ю.Мережинська. На кафедрі працюють проф.Ю.І.Корзов, проф.Л.І.Шевченко, доц. Н.В.Беляєва, доц. Л.О.Кисельова, доц. К.М.Пахарєва, доц. В.С.Куземський, доц. С.І.Храмова, асист О.В.Новікова та ін. Викладачі кафедри забезпечують читання нормативних курсів з історії давньої літератури, історії російської літератури XYIII ст., історії російської літератури XIX ст., історії російської літератури межі XIX – XX століть, історії російської літератури XX ст., інших нормативних курсів, присвячених естетичному дискурсу російської літератури, типології стилів російської літератури, літературі в контексті культури, літературі російського зарубіжжя, історії російської літературної критики, а також спецкурсів про гендерний аспект сучасної російської прози, поетику російського символізму, сучасний російський роман, поетику й естетику сучасної російської прози, постмодернізм і трансметареалізм, інтертекст у літературі російського модернізму та постмодернізму та ін. При кафедрі виходить збірник наукових праць “Русская литература. Исследования”.

1842 року було засновано кафедру історії та літератур слов’янських наріч (пізніше – кафедра слов’янської філології). У перші роки існування кафедри перевага надавалася богемістиці. Чеську мову й історію чеської літератури викладав проф. К.Страшкевич, після нього – проф. В.Я.Яроцький. У 70-х роках на кафедрі працював проф. О.О.Котляревський (пізніше – акад.), знавець слов’янських і західноєвропейських літератур, який мав і непересічні знання в галузі україністики, що дозволило йому науково обґрунтувати автохтонність українського народу на Київщині. О.О.Котляревський читав курси історії Чехії, історії слов’янських культур, історії славістики. Важливим є його внесок у становлення компаративістики.

З 1882 по 1917 р. кафедру очолював проф. Т.Ф.Флоринський (у 1890 – 1905 рр. – одночасно декан історико-філологічного факультету), який залишив по собі славу не лише визначного слов’янознавця, а й українофоба. Після нього кафедрою керував О.Степович, фахівець із історії чеської і сербохорватської літератур. У 1907 – 1920 рр. на кафедрі працював спочатку на посаді приват-доцента, а потім професора О.М.Лук’яненко, який був дослідником не лише південно- та західнослов’янських літератур, а й питань україністики.

1929 року було заарештовано проф. В.П.Петруся, тодішнього декана факультету. Славістику було фактично ліквідовано, а відновлено її лише в 1946 р. У 1947 р. кафедру очолював проф. М.К.Грунський, після нього – один із найавторитетніших вітчизняних мовознавців проф. (пізніше – акад. АН УРСР) Л.А.Булаховський.

У перше повоєнне десятиліття студенти слов’янського відділення спеціалізувалися з полоністики та богемістики. 1955 р. слов’янське відділення було злито з відділенням української мови та літератури, полоністика й богемістика стали додатковими спеціальностями студентів-україністів. З 1971 р. розпочалася підготовка фахівців із південнослов’янської філології. З 1970 р. відділення слов’янської філології знову почало функціонувати як самостійна одиниця. До 1971 р. кафедру очолював проф. В.І.Масальський, протягом 1971 – 1981 рр. – доц. М.С.Зарицький, 1981 – 1987 рр. – доц. В.К.Житник, з 1987 р. кафедрою керує доц. О.Л.Паламарчук. У 1957 – 80 рр. польську мову й літературу читала доц. С.Й.Левінська, потім – доц. М.Смоліна. У 2000 році було виокремлено кафедру полоністики, яку очолює проф. С.П.Радишевський. На кафедрі працюють також доц. Т.О.Черниш, асистенти Т.В.Хайдер, О.С.Пацеєвська, Н.Б.Дем’яненко, Л.В.Непоп. Кафедра забезпечує читання нормативних і спеціальних курсів із літературознавчої та лінгвістичної полоністики. При кафедрі полоністики виходить збірник наукових праць “Київські полоністичні студії”.

Викладачі кафедри слов’янської філології – доц. Л.О.Паламарчук (завідувач), проф. П.М.Рудяков, доц. Л.Ю.Назаренко, доц. Л.І.Даниленко, доц. О.В.Коваль-Костинська, доц. О.І.Дзюба, асистенти О.Р.Чмир, Л.М.Стеблина, О.П.Палій, М.М.Калениченко забезпечують читання курсів чеської, болгарської, сербської, хорватської мов і літератур, історії літературних мов, слов’янського фольклору, країнознавства, порівняльно-історичної граматики слов’янських мов та ін.

Майже одночасно з відкриттям університету почали свою роботу кафедри класичної філології (грецької словесності і римської словесності), діяльність яких пов’язана з іменем професора римської словесності М.Ю.Якубовича, професора грецької словесності І.Я.Нейкірха, а також викладачів О.К.Деллена, К.Ф.Страшкевича, пізніше – М.Є.Скворцова, І.В.Цвєтаєва, В.І.Модестова, Ф.Г.Міщенка, Ю.А.Кулаковського, А.І.Сонні та ін. Після 1917 року підготовку фахівців із класичної філології було припинено. До 1914 р. існувала кафедра порівняльного мовознавства і санскриту, яку очолював проф. Ф.І.Кнауер.

У 1948 році за ініціативою проф. А.О.Білецького, який очолював кафедру класичної філології з 1946 р., було відкрито відділення класичної філології, але вже в 1956 році підготовку фахівців на ньому було припинено. До 1949 р. кафедрою загального мовознавства керував акад АН УРСР М.Я.Калинович, у 1949 – 1951 рр. – доц. І.П.Сунцова, у 1951 – 55 рр. – чл.-кор. АН УРСР І.М. Кириченко. На кафедрі загального мовознавства в 1956 – 1999 рр. працював проф. С.В.Семчинський, який з 1978 р. очолював кафедру. Йому було присуджено звання почесного академіка АН Республіки Молдова, почесного доктора Клузького університету (Румунія). У 1993 році на філологічному факультеті було відновлено відділення класичної філології (у складі кафедри загального мовознавства та класичної філології), яке готує фахівців із давньогрецької та латинської мов. Нині кафедру очолює доц. В.Ф.Чемес. На кафедрі працюють також проф. І.П.Мегела, проф. М.А.Собуцький, доц. І.О.Голубовська, доц. Л.М.Запорожець, доц. Л.Л.Звонська-Денисюк, доц. О.М.Лефтерова, доц. С.М.Лучканин, доц. В.М.Миронова, доц. О.Г.Михайлова, в.о.доц. С.П.Гриценко та ін.

1962 року було відкрито кафедру теорії літератури. З 1962 по 1975 рр. кафедрою керував проф. В.Ф.Воробйов (з перервою), у 1967 – 1971 рр. – проф. Я.П.Білоштан, з 1976 по 1984 рр. – проф. В.Г.Бойко, у 1987 – 1988 рр. – доц. Г.С.Домницька. З 1989 р. кафедру очолює проф. М.К.Наєнко, лауреат Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1996). На кафедрі працюють проф. Н.В.Костенко, проф. Л.В.Грицик, проф. А.О.Ткаченко (член Спілки письменників України), проф. О.Г.Астаф’єв (член Спілки письменників України), доц. Н.М.Андрійченко, асист. О.С.Яровий (член Спілки письменників України). Викладачі читають нормативні курси зі вступу до літературознавства, теорії літератури, історії зарубіжних (східних) літератур, історії критики і літературознавства, основ компаративістики, специфіки літературної творчості. Проблематика спеціальних курсів і семінарів охоплює питання літературних стилів і напрямів, теорії та історії вірша, міжлітературних взаємин, компаративістики і художнього перекладу, інтерпретації художніх текстів, текстології та ін. 1994 року затверджено нову назву кафедри – кафедра теорії літератури і компаративістики. Цього ж року було відновлено роботу філологічного семінару. У 1998 році з ініціативи кафедри відкрито спеціальність “літературна творчість”. З метою читання спецкурсів для студентів цієї спеціальності запрошуються відомі українські письменники, зокрема В.Яворівський, В. Шевчук, О.Забужко та ін.

У 1978 році на факультеті було відкрито кафедру російської мови та методики викладання її як іноземної, а в 1991 році її було реорганізовано в кафедру української та російської мов як іноземних. З 1992 р. кафедра вперше в Україні запровадила спеціалізацію “українська мова як іноземна” (на відділенні “українська мова і література”). У різний час кафедрою завідували доц. С.А.Воробйова (1978 – 1989), доц. Н.Ф.Зайченко (1989 – 1995), доц. Н.К.Присяжнюк (1995 – 1996); з 1996 р. кафедру очолює доц. Н.С.Ніколаєва. На кафедрі працюють доц. Г.О.Аббакумова, доц. Н.В.Ботвина, доц. Л.П.Дідківська, доц. Н.І.Карнаухова, доц. Л.Т.Малікова, доц. І.Невойт та ін. Викладачі кафедри розробляють такі наукові проблеми: специфіка функціонування української та російської мови в різних сферах мовлення і спілкування; лінгвістичні основи опису української мови з метою її викладання в іншомовній аудиторії (функціональний та зіставний аспекти); обґрунтування оптимальних методичних концепцій навчання української мови як іноземної (методи, підходи, моделі навчання) та ін.

1989 року на філологічному факультеті було створено кафедру української філології (з 1996 року – української філології для неспеціальних факультетів), яка забезпечує викладання української мови на всіх факультетах Київського університету, крім Інститутів філології та журналістики. До 2002 року кафедру очолювала проф. Л.М.Паламар, нині кафедрою завідує доц. Г.К.Доридор. На кафедрі працюють також доц.Л.О.Ткаченко, доц. Н.Ф.Татьянченко, доц. О.В.Любашенко, асист. М.О.Шаповал та ін.

1992 року було створено кафедру фольклористики, якою завідує проф. Л.Ф.Дунаєвська, лауреат премії НАН України імені Ф.Колесси. З кафедрою тісно пов’язана дільність проф. В.Г.Бойка, проф. О.М.Таланчук (лауреат премії імені Олени Пчілки в галузі дитячої літератури) . Нині на кафедрі працюють також проф. І.Я.Павленко (заслужений діяч культури України), д.ф.н. Н.А.Малинська, д.ф.н. Л.М.Копаниця, доц. С.К.Росовецький, доц. Л.Т.Шурко (лауреат премії імені Олени Пчілки в галузі дитячої літератури), доц. О.Д.Павлов, асистенти О.В.Марчун, Н.В.Салтовська та ін. Кафедра забезпечує читання курсів українського, російського та слов’янського фольклору, героїчного епосу народів світу, етнопедагогіки, етнопсихології, етнолінгвістики, етнології, звичаєвого права, філософської, фольклорної, історичної антропології, міфології, сценічної мови, режисури народних свят, хореографії та ін. При кафедрі існує спеціалізація “музична фольклористика”, працює Центр фольклору та етнографії.

Важливим підрозділом філологічного факультету стала лабораторія експериментальної фонетики, заснована 1944 р. доц. І.П.Сунцовою. З 1963 р. лабораторію очолювала проф. Н.І.Тоцька, згодом – проф. Л.І.Скалозуб. У лабораторії розвивався експериментально-фонетичний метод вивчення звукових явищ в артикуляційному аспекті, використовувалися різні прийоми й методики дослідження, зокрема кінорентгенографування, палатографування. У 1966 р. створено новий комплексний прийом дослідження – тензометрування, який дозволяє поєднати відомості з артикуляторики й акустики. Нині лабораторією керує З.В.Дудник. Протягом останніх років працівники ЛЕФ, продовжуючи традиції лабораторії, роблять нові кроки в розвитку артикуляційної фонетики, пов’язані з виведенням результатів досліджень у галузь прикладної лінгвістики й використанням новітніх комп’ютерних технологій.

Іноземні мови, які викладалися в Київському університеті з першого року його існування, до 1906 р. вивчалися лише як загальноосвітні дисципліни. Спочатку викладалися німецька та французька мови, а через кілька років було запроваджено для бажаючих викладання італійської (з 1838 р.) і англійської (з 1843 р.) мов. Німецька та французька мови були обов'язковими для всіх студентів історико-філологічного факультету, а для студентів інших факультетів – одна з них.

Внаслідок подальших змін у навчальних планах іноземні мови фактично перетворилися на факультативні дисципліни, і викладання їх велося лише на історико-філологічному факультеті.

Спеціального відділення, який готував би спеціалістів з романських і германських мов, не було. Романське і германське мовознавство починає привертати до себе увагу лише з часу заснування у 1863 р. кафедри історії всесвітньої літератури на чолі з А.І.Лінниченком, перейменованої пізніше на кафедру історії західноєвропейської літератури.

Кафедри класичної філології (грецької словесності і римської словесності) почали свою роботу майже одночасно з початком функціонування університету, їх найстарішим діячем можна назвати ординарного професора римської словесності М.К.Якубовича, який при відкритті університету, 15 липня 1834 р., виголосив латинською промову під назвою «Про ідею краси у Платона». З 1834-35 навчального року він викладав в університеті «Енциклопедію класичної філології», потім читав історію грецької та римської літератур, «Філологічну археологію», а також грецьку граматику. «Енциклопедію класичної філології» і грецьку граматику він викладав латинською мовою.

З часом виникла потреба у спеціалістах мовного профілю – мовознавцях-романістах та германістах, тому у 1906 р. на історико-філологічному факультеті було відкрито романо-германське відділення, започатковане проф. М.П.Дашкевичем та його учнем І.В.Шаровольським, який став першим деканом факультету західноєвропейських мов і літератур, зробивши значний внесок у його розвиток.

Первісно тут навчалося 25-30 студентів, а річний випуск фахівців становив кілька чоловік. В роботі відділення, особливо в наукових дослідженнях, головна увага за традицією приділялася історії західноєвропейських літератур. У 1877-1908 рр. кафедру очолював професор М.П.Дашкевич. Він продовжив викладання загального курсу історії західноєвропейських літератур, доповнивши його новими - "Історія епосу", "Епоха Відродження в італійській і французькій літературах", "Історія англійської літератури", "Історія західноєвропейської лірики і драми", "Історія нового роману". У 1887 р. М.П.Дашкевич організував романський і германський семінари, на яких студенти аналізували твори Корнеля, Расіна, Мольєра, Гете. Науковий пошук, глибока ерудиція, педагогічна діяльність М.П.Дашкевича значною мірою збагатили курси історії зарубіжної літератури.

На романо-германському відділенні в 20 - 30-х роках ХХ ст. працювали також акад. АН УРСР проф. М.Я.Калинович (1888 - 1949 рр.), який, крім курсів загального і порівняльно-історичного мовознавства, деякий час викладав вступ до романського мовознавства та готську мову, і проф. С.В.Савченко (1889 - 1942 рр.), який викладав курс історії західноєвропейських літератур і протягом деякого часу - вступ до романського мовознавства та провансальську мову. Велика ерудиція та широке коло досліджень визначають його науково-педагогічну діяльність. "Походження романських мов" і "Провансальська мова і історичні долі Південної Франції" ще й дотепер привертають увагу вчених-романістів. В останній рік життя С.В.Савченко передав університетській бібліотеці власну дуже багату книжкову колекцію.

У березні 1920 р. історико-філологічний факультет було ліквідовано. В Інституті народної освіти склалися несприятливі умови для викладання іноземних мов. Підготовка кадрів з цього фаху була відновлена лише наприкінці 20-х рр.

У 1930 р. на базі романо-германського відділення Київського університету (тоді Інституту народної освіти) було утворено Український інститут лінгвістичної освіти, який в 1933 р., як столичний вуз, було переведено до Харкова. Натомість того ж року в складі філологічного факультету відновленого тоді університету було відкрито відділення західноєвропейських мов і історії всесвітньої літератури.

У 1937 р. в Києві було організовано окремий факультет іноземних мов, перейменований у 1938 р. у факультет західноєвропейських мов і літератур, деканом якого став проф. І.В.Шаровольський. У 1945 р. кафедри германського мовознавства, романського мовознавства та кафедру іноземних мов, яка об'єднувала викладачів нормативних курсів, було реорганізовано і утворено кафедри англійської мови, німецької мови, романських мов. Факультет західних мов і літератур у 1947 р. було реорганізовано у відділення філологічного факультету, а у 1962 р. його було відроджено як факультет іноземних мов і згодом перейменовано у факультет романо-германської філології.

У 50-60-х рр. на факультеті іноземних мов поступово формувалися науково-педагогічні напрямки і школи. На базі широкого історико-філологічного пошуку засновників факультету і провідних учених в галузі романських і германських мов, історії західноєвропейської літератури, які поєднували літературознавчу і мовознавчу діяльність, відбувалася поглиблена спеціалізація мовознавчих, літературознавчих, перекладознавчих, а також лінгводидактичних студій.

Значного розмаху набула педагогічна і науково-дослідна діяльність кафедри історії зарубіжних літератур. Провідними вченими, докторами і кандидатами наук, талановитими викладачами кафедри стали колишні випускники і аспіранти Київського університету, вихованці заснованого у 1925 р. С.В.Савченком наукового студентського гуртка зарубіжної літератури – Т.К.Якимович, А.А.Розанова, Н.О.Модестова, А.Х.Іллічевський, В.І.Пащенко.

У повоєнний період кафедра поповнилась фахівцями з німецької, англійської, американської, іспанської, угорської та слов'янських літератур, що розширило обсяг її наукових інтересів і можливостей. Так, професор А.П.Шамрай, який працював на кафедрі в 1945 - 1952 рр., став автором значної праці про Т.А.Гофмана, доцент Н.М.Матузова - монографії "Проза Г.Веерта у "Новій Рейнській газеті".

У 50-60-х рр. науково-дослідна робота кафедри німецької філології здійснювалася переважно в галузі фонетичної системи, граматичної будови, лексики і стилістики німецької мови. Дослідженню проблем фонетичної системи німецької мови присвячені праці І.П.Сунцової і Л.І.Прокопової. Автор підручника "Вступний курс фонетики німецької мови" І.П.Сунцова організувала в 1944 р. лабораторію експериментальної фонетики і керувала нею впродовж двох десятиліть. Значна увага приділялася вивченню питань граматичної будови німецької мови і почасти стилістичної граматики, яким були присвячені дисертаційні дослідження В.М.Лещінської, С.В.Кислої, Д.Я.Харитонової, М.Р.Корольової, А.Г.Совгири.

На романо-германському відділенні основною романською мовою у 1920-1940 рр. була французька. Як факультативні в окремі роки викладалися провансальська та італійська. З 50-х рр. ведеться підготовка фахівців також з іспанської мови.

Починаючи з 1923 р., коли вийшла перша урядова постанова щодо вивчення іноземних мов, активізується методична думка. Основні зусилля викладачів факультету було зосереджено на розвиткові та вдосконаленні свідомо-зіставного методу (на противагу інтуїтивному, поширеному на Заході) навчання іноземних мов.

Плідно працювали на факультеті відомі вчені, засновники філологічних шкіл, професори О.О.Андрієвська, Н.М.Раєвська, Т.К.Якимович. Вони виховали багато поколінь літературознавців та мовознавців, романістів і германістів.

Професор О.О.Андрієвська – провідний фахівець у галузі теоретичної граматики і лексикографії французької мови, лінгвостилістики. Оригінальні мовознавчі концепції О.О.Андрієвської відображені в підручниках і навчальних посібниках із синтаксису та лексикології французької мови, монографії, присвяченій проблемі невласне прямої мови у сучасній французькій літературі. Її широка ерудиція, глибокі знання в галузі мовознавства, психології, філософсько-естетичних концепцій літературного розвитку відзначали постійний творчий пошук, високий рівень викладання теоретичних курсів французької мови.

Фундатором основних напрямків наукової діяльності кафедри англійської філології в галузі теорії граматики, граматичної стилістики та лексикології була професор Н.М.Раєвська. Вона – автор підручників для вузів, зокрема, "Теоретичної граматики сучасної англійської мови", "Синтаксису сучасної англійської мови", "Лексикології англійської мови". Її перу належить також монографія "Нариси з стилістичної граматики сучасної англійської мови".

Професор Т.К.Якимович з 1931 р. працювала на кафедрі зарубіжної літератури, яку очолювала в 1949-1975 рр. Вона присвятила свої ґрунтовні монографії творчості західноєвропейських письменників, актуальним проблемам всесвітньої літератури. Відомий вчений-літературознавець, автор оригінальних спецкурсів із зарубіжної літератури, Т.К.Якимович була талановитим педагогом, керівником студентських семінарів і наукових гуртків, які ефективно розвивали творчий пошук молодих філологів.

Одним із основних напрямків науково-практичного пошуку в галузі методики було викладання фонетики іноземних мов. Дослідження в цій галузі зосереджувалися в лабораторії експериментальної фонетики. Тут у період з 1946 по 1960 р. було підготовлено понад 40 праць з методики викладання фонетики, серед яких підручники і навчальні посібники І.П.Сунцової, Т.С.Міщенко, М.Я.Дем'яненко, АЛ.Волик, Е.І.Лисенко.

У 60-х рр. в центрі уваги дослідників-методистів перебувала усна мова. В цей період велася розробка нової методичної системи, спрямованої на індивідуалізацію та інтенсифікацію навчального процесу, активізацію самостійної роботи студентів. З метою вивчення і впровадження цієї системи в 1963 р. при Київському університеті було створено на громадських засадах науково-дослідний інститут програмованого навчання, який мав відділення іноземних мов. У лексикографічному доробку факультету були англо-український словник Н.В.Калачевської, німецько-український словник Є.Л.Верисоцької та В.М.Лещінської, французько-український та українсько-французький словники О.О.Андрієвської, німецько-український фразеологічний словник Л.С.Осовецької.

У 70-х рр. на факультеті іноземних мов, перейменованому на факультет романо-германської філології, відбулася структурна реорганізація. У 1971 р. з кафедри романської філології виділилася кафедра іспанської філології. Відбувся поділ кафедри англійської мови неспеціальних факультетів на кафедру англійської мови гуманітарних і природничих факультетів.

У 1977 р. було створено нову кафедру – теорії і практики перекладу, яку спочатку очолювала доц. Н.П.Алова, а згодом – доц. В.В.Бабенко, з 1981 р. – проф. О.І.Чередниченко. Як єдиний навчальний підрозділ, що забезпечував підготовку перекладачів-референтів з романських та германських мов, кафедра під керівництвом проф. О.І.Чередниченка проіснувала до 1982 р. В цьому ж році кафедру перекладу, яка налічувала велику кількість науково-педагогічних кадрів було вирішено поділити на 2 кафедри: теорії і практики перекладу романських та східних мов та теорії і практики перекладу германських мов, завідувачами яких відповідно були професори О.І.Чередниченко та О.Є.Семенець. У 1988 р. зі складу кафедри теорії та практики перекладу романських мов вийшов новий навчальний підрозділ – кафедра східної філології. Зараз на кафедрах перекладу, які відповідно очолюють професори О.І.Чередниченко, В.І.Карабан, Т.Р.Кияк, читаються нормативні та спеціальні курси, у тому числі такі актуальні, як інформаційні технології у перекладацькій діяльності, основи комп’ютерного перекладу та комп’ютерна лексикографія.

Упродовж багатьох років працював професором і завідувачем кафедри англійської філології, а у 1968-1977 рр. очолював факультет іноземних мов професор Ю.О.Жлуктенко, який став засновником нових перспективних напрямків наукового пошуку в галузі соціолінгвістики, міжмовних контактів, варіативності полінаціональних мов, зіставного і германського мовознавства. Ю.О.Жлуктенко започаткував в Україні контрастивну лінгвістику, дослідження мовних контактів та взаємодії мов. Глибоке висвітлення цих проблем знаходимо в його монографіях "Мовні контакти" та "Лінгвістичні аспекти двомовності". А монографія "Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді" є першим у вітчизняному мовознавстві дослідженням взаємовідносин української та англійської мов. Професор Ю.О.Жлуктенко доклав чимало зусиль для розширення в Україні підготовки наукових кадрів германістів. Прагнучи відновити традиції орієнталістики в Україні, він домігся організації вивчення японської та арабської мов у Київському університеті. Ю.О.Жлуктенко був перекладачем художньої та наукової літератури з фризької, фламандської, англійської, німецької мов. У 1974 р. за його редакцією вийшов найповніший у нашій лексикографії англо-український словник.

У 1975-1983 рр. кафедру романської філології очолював відомий мовознавець професор А.О.Білецький. Філолог-поліглот, один із провідних в Україні фахівців з загального та романського мовознавства, класичної філології, літературознавства, він є автором багатьох оригінальних, ґрунтовних розвідок в галузі семасіології, ономастики, етимології, історії давніх мов і літератур. А.О.Білецький підготував чимало учнів, докторів і кандидатів наук, які працюють на філологічних кафедрах Київського та інших університетів України.

Ім'я професора Є.В.Литвиненко добре знайоме вітчизняним філологам-іспаністам. Вона була одним із провідних фахівців у галузі романської філології, автором оригінальних підручників з граматики та історії іспанської мови, її "Історія іспанської мови" опублікована також в країнах Латинської Америки і набула там значного поширення. Є.В.Литвиненко підготувала багато науковців, які продовжують розробляти в своїх наукових працях напрями наукових пошуків Євгенії Володимирівни і плідно працюють не тільки в наукових закладах України, але й за кордоном.

Заслужений професор КНУ імені Тараса Шевченка К.О.Шахова, яка в 1976-1987 рр. очолювала кафедру зарубіжної літератури, є автором близько 350 наукових та науково-художніх публікацій з літературознавства та мистецтвознавства. Серед широко відомих праць – три монографії, присвячені угорській літературі 20-40-х рр.

На кафедрі зарубіжної літератури працювали такі досвідчені вчені і талановиті педагоги, як Б.Б.Буніч-Ремізов, автор монографії "Елізабет Гаскел", В.І.Пащенко, перу якого належать кілька монографій про сучасну французьку літературу, зокрема, "Гі де Мопассан. Життя і творчість", член-кореспондент АН України Д.С.Наливайко. У науковому доробку цього вченого багато монографій, зокрема "Козацька християнська республіка. Запорізька Січ у західноєвропейських літературних джерелах".

На факультеті плідно працювали професор Л.І.Прокопова, відомий вчений-фонетист, яка впродовж багатьох років очолювала кафедру німецької філології та професор О.М.Старикова, один з провідних в Україні фахівців у галузі англістики, автор багатьох наукових праць і підручників для вузів, яка завідувала кафедрою англійської філології з 1977 до 1993 р.

Велику увагу дослідників останніх десятиліть привертали проблеми прагматичної теорії мовлення, соціокультурних аспектів мовленнєвої діяльності, мовної діахронії, порівняльного мовознавства, теорії і практики перекладу. З 1979 р. при факультеті видається єдиний в Україні науковий щорічник "Теорія і практика перекладу", який об'єднав учених-перекладознавців, перекладачів-практиків з багатьох країн Європи.

На кафедрі романської філології у 1984-1991 рр. було проведено унікальний науково-методичний експеримент паралельного вивчення 4 романських мов. Організаторами цього експерименту виступили досвідчені викладачі-поліглоти, відомі фахівці в галузі романського і загального мовознавства К.М.Тищенко і І.І.Магушинець. Доцент К.М.Тищенко став засновником унікального Лінгвістичного музею, відкритого в Київському університеті 1992 р. Він розробив оригінальні науково-методичні принципи викладання граматики, основи метатеорії мовознавства.

У 1991 р. факультет романо-германської філології перейменовано на факультет іноземної філології, оскільки тут почали готувати фахівці-викладачі та перекладачі з романо-германських і східних мов. Як основні іноземні мови студенти вивчали англійську, німецьку, французьку, іспанську, італійську, китайську, арабську, фарсі, японську, факультативно вивчали португальську, нідерландську, каталонську, баскську, окситанську та валлійську мови.

У тому ж році була створена кафедра методики навчання іноземних мов та прикладної лінгвістики, яку очолив і якою продовжує керувати проф. П.О.Бех. Кафедра спеціалізується на методиці навчання сучасних інформаційних технологій і методики навчання іноземних мов.

У 2002 році факультет увійшов до складу Інституту філології, який очолює проф. Г.Ф.Семенюк.

Школа західноєвропейських мов, літератур та перекладу, створена ще у 1906 р. проф. І.В.Шаровольським, першим деканом факультету західноєвропейських мов і літератур, отримала продовження на післявоєнному етапі, коли її очолив відомий германіст доктор філол. наук, проф. акад. Фризької Академії наук (Нідерланди) Ю.О.Жлуктенко. Багато років над проблемами германістики плідно працювала професор Н.М.Раєвська. В галузі романістики вагомий внесок зробили професори О.О.Андрієвська та Є.В.Литвиненко. Елліністичний напрям розроблявся з 1958 року проф. А.О.Білецьким та доц. Т.М.Чернишовою. Перекладознавчі дослідження були започатковані у 30-і роки видатним перекладачем професором М.Зеровим та перекладознавцем академіком А.Кримським. Біля витоків сучасних досліджень зарубіжної літератури стояли професори С.В.Савченко, С.І.Родзєвич, Т.К.Якимович, К.О.Шахова.

Викладання східних мов як основної спеціальності розпочалося в 1990 р. на кафедрі східної філології факультету іноземної філології. У 1995 р. було створено відділення східної філології на правах факультету (завідувач відділення, одночасно завідувач кафедри тюркології – проф. Г.І.Халимоненко). До 1997 р. кафедру Близького Сходу очолював проф. К.М.Тищенко.

В Інституті філології кафедру тюркології з 2002р. очолює доц. В.М.Підвойний. На кафедрі працюють також ст.викл. М.І.Ревенко, асистенти С.А.Колодко, С.О.Костенко, а також запрошені з інших країн викладачі – доц. Туранли Ферхад, доц. Кім Сук Вон та ін. Кафедра забезпечує викладання турецької, азербайджанської, узбецької, грузинської, китайської, японської та корейської мов.

Кафедру Близького Сходу з 2001 р. очолює доц. Т.Ф.Маленька. Тут працюють також ст. викл. Алі Субх, асистенти М.А.Субх, Ю.Ю.Кочержинський, О.В.Мазепова, О.Н.Мотріченко, О.Г.Хоміцька та ін. Викладаються арабська і перська мова, а також гінді. У 2002 р. при кафедрі створено Центр іраністики (директор – доц. Т.Ф.Маленька).

Кафедра китайської, корейської та японської філології – одна з наймолодших і найчисельніших за штатом викладачів та кількістю студентів кафедр Інституту філології. Вона була створена згідно з ухвалою Вченої ради КНУ 1 липня 2004 р. і об’єднує три секції, викладачі яких мають багатий досвід викладання трьох найпоширеніших мов та літератур далекосхідного регіону. Очолює кафедру з дня її заснування доктор філологічних наук, проф. І.П.Бондаренко. Головними напрямками наукової роботи кафедри є компаративні лінгвістичні дослідження, теорія та практика перекладу, лінгвопрагматика, навчальна та історична лексикографія, етнолінгвістка, міжкультурна комунікація, методика виклання східних мов, а також мовні й літературні взаємозв’язки між країнами Далекого Сходу та Україною. Творчий доробок кафедри представлений численними науковими статтями її провідних викладачів, зокрема: доц. Кім Сук Вона, доц. К.Ю.Комісарова, доц. Н.А.Кірносової, доц. Н.С.Ісаєвої, к.ф.н. О.В.Асадчих, к.ф.н. А.О.Букрієнка, асист. О.М.Гончаренка, асист. М.О.Івахненко, асист. О.С.Кінджибала асист. О.П.Козоріза, асист. Н.В.Коломієць, асист. С.О.Костенка, к.ф.н. Я.В.Шекери та ін.; науковими монографіями проф. І.П.Бондаренка “Російська мова японських мореплавців /XVIII ст./” (Японія: Нара, 1996), “Російсько-японські мовні взаємозв’язки XVIII століття /Історико-лінгвістичне дослідження/” (Одеса, 2000); а також навчальними посібниками, методичними розробками тощо.

Викладачі і студенти - філологи завжди шанували традиції своєї alma mater, зокрема її філологічної школи, працювали на благо української культури. Серед випускників факультету – багато видатних діячів: письменники М.Рильський, М.Зеров, П.Филипович, М.Драй-Хмара, Б.Антоненко-Давидович, А.Малишко, Л.Вишеславський, В.Собко, Ю.Мушкетик, В.Забаштанський, Н.Кащук, С.Литвин, А.Дрофань, М.Кагарлицький, П.Сингаївський, В.Малишко, В.Підпалий, В.Врублевська, В.Герасим’юк, С.Йовенко, В.Осадчий, І..Малкович; літературознавці Г.Д.Вервес, Л.М.Новиченко, В.Г.Гримич, М.Г.Жулинський, С.П.Плачинда, П.П.Кононенко, А.П.Погрібний, В.Г.Дончик; мовознавці О.С.Мельничук, В.М.Русанівський, С.Я.Єрмоленко, А.Й.Багмут, О.Д.Пономарів, Т.Б.Лукінова та ін.

Ключові слова: 
Загальна інформація