Звичаєве право

Комплексне представлення звичаєвого права як феномену етнотворчості вимагає оцінки парадигми звичаю як складової фольклорного буття. Трактування фольклору як ментальної сфери культури зумовлює потребу наукового осмислення усього розмаїття міжпоколінних традицій, об’єднаних творчим началом. Звичаєве право у межах предметного поля фольклористики як науки про етнотворчість має всі визначальні ознаки фольклорного продукту, а саме: усна форма трансляції, анонімність та колективність авторства, варіативність. Звичай як традиційний елемент культурної системи народу реалізується в часі у формах обрядів, тобто обряд – це семіотичний код звичаю, його просторове та часове втілення.

Об’єктом звичаєвого права як продукту етнотворчості є сукупність звичаїв, що регулюють правовідносини в суспільстві і відображають світоглядну систему народу. Його предметом є звичаї як форма народної творчості, що побутують на рівні вербального тексту, обрядодії, ритуалу, психологічного мотиву поведінки і трансформуються в закони життя суспільства, отже,мають правне значення. Понятійний апарат звичаєвого права включає основоположні категорії: звичай, правовий звичай (звичаєва норма), правові відносини, кодифікація, обряд, ритуал.мета викладання дисципліни „Звичаєве право” – вивчення звичаєвого права як сегменту фольклорної культури народу. З’ясування основних етапів формування самобутнього народного права українців.

Результати навчання: уміння дешифрувати правові релікти, зафіксовані в інших фольклорних формах творчості, зокрема уснословесній, обрядовій тощо; адекватно «прочитувати» фольклорний текст як семіосферу традиційних смислів з її правовою константою, з’ясовувати семантику фольклорних художніх образів, змістову наповненість мотивів.

Викладач: 

Івановська Олена Петрівна

Мова викладання: 
Термін вивчення: 
Форма контролю: