Не цураймося свого

 «В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова – житиме й народ, як національність...» (І.  Огієнко).

Ці слова Івана Огієнка нині як ніколи актуальні, адже за останні півроку ми, українці, почали творити нову державу, здійснювати трансформації у всіх сферах нашого суспільства. Тож, наразі гостро постає питання мовної політики. Мова з давніх-давен є свідком всіх змін, носієм традиції та коду нації. Зважаючи на це, в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в рамках Всеукраїнських наукових читань за участі молодих учених «Дух нового часу у дзеркалі слова і тексту» відбувся круглий стіл під назвою "МОВА ЯК ЧИННИК ЄДНАННЯ СУСПІЛЬСТВА", на якому було порушено надзвичайно важливі проблеми мовної ситуації. Викладачі кафедри сучасної української мови – к.філол.н., доц. Людмила Кравченко, к.філол.н., доц. Вікторія Коломийцева та запрошені гості – відомий соціолінгвіст Лариса Масенко, д.філол. н., проф. Національного університету «Києво-Могилянська академія» і завідувач відділу з питань мовної та етнонаціональної політики і Секретаріату Президента України (2007-2010), голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В. Стуса Тарас Марусик виступили із цікавими доповідями про мовну поведінку та мовні уподобання київського студентства, філософський та соціолінгвістичний аспекти функціонування рідної мови, державну мовну політику останніх років.

Лариса Масенко виступила перша, виголошуючи доповідь про ситуацію двомовності в нашій державі. Відомий соціолінгвіст зауважила, що таке поняття як «суржик» є небезпечним. Воно може викоренити рідну мову. Тому варто докладати зусиль, щоб пояснювати широкому загалу про потребу переходити на спілкування добірною українською, поступово позбуватися мовних покручів і просвітницькою роботою виполювати бурʼян з мови.

Людмила Кравченко разом з Вікторією Коломийцевою розповіли про оптимістичні результати соціолінгвістичного опитування щодо ставлення  сучасної молоді до української та російської мов в Україн у доповіді "Мовна поведінка і мовні уподобання київського студентства". Опитування проводилося в березні 2015 року серед студентів-гуманітаріїв та природничників КНУ, до яких долучилися також студенти Національного університету «Києво-Могилянська академія». За результатами, 64% респондентів визнають українську рідною. Схоже дослідження вже проводилося Ларисою Масенко та Ганною Залізняк у 2000, 2006, 2012 роках, тому показники, порівняно з цими опитуваннями, значно покращилися. «Це можна пояснити сплеском патріотизму серед молоді Києва за останній рік, а також зміною світоглядних переконань у суспільстві через історичні виклики, що постали перед Україною. Студенти свідомі того, що освіта та державні установи мають послуговуватися лише українською, яка має бути єдиною державною мовою. Однак близько 30 % студентів спілкуються з друзями та на перервах тільки російською, ще 30 % обома мовами, хоча російську рідною назвали лише 12 % опитаних. Це є аргументом того, що молодь чітко розмежовує офіційну сферу спілкування й неофіційну, в якій, на жаль, не надає переваги українській мові. Позитивним є те, що 40% категорично проти вживання двох мов у масмедійному просторі, на кшталт Штепселя та Тарапуньки, започаткованих ще за радянських часів. Це не об’єднує, а навпаки роз’єднує країну, і до того ж створює умови для поширення суржику. Наша молодь мудра, вона відчуває потреби часу, тож варто замислитися, чи все гаразд у мовній політиці нашої держави», – зауважила пані Людмила, розповідаючи про отримані дані.

Задуматися й дійсно слід, адже наші сусіди білоруси вже росіянізувалися. «Мовна ситуація в Республіці Білорусь змушує нас діяти. З 1995 року після надання російській і білоруській мові статусу офіційних білоруська майже зникла зі сфери освіти. У Мінську лише 6 шкіл, які мають окремі класи з навчанням білоруською мовою, і це сумні реалії. А на судових процесах та й загалом у всіх державних установах узагалі послуговуються лише російською. Ми, українці, маємо зараз набагато кращі умови для функціонування рідної мови, але нам варто пам’ятати сумний досвід наших сусідів, триматися разом і не допустити такого. А мовна політика нашої держави повинна вибудовуватися так, щоб мовна ситуації в Україні не погіршувалася, а навпаки, з кожним роком покращувалася на користь української мови, яка й є фундаментом єдності нашої держави», – підсилила аргументами попередній виступ Вікторія Коломийцева.

Цікаві дані викладачі отримали щодо престижності української мови. Престижною все ж студенти вважають українську в офіційній сфері (освіта, державні установи), натомість неофіційна сфера і бізнес використовують російську. Показник престижності в побуті також падає. І це прикро, адже мова – чинник єднання. Однак студенти добре розуміють роль української мови у формуванні нації і єдності країни, тому 70% вважають, що українська мова має вживатися в більшому обсязі, ніж тепер. Як діяти? На це запитання Людмила Кравченко відповіла конкретними пропозиціями: «Освіту маємо здобувати українською мовою. За допомогою безкоштовних курсів української мови за державної підтримки розширювати коло тих, хто буде долучатися до рідної мови. Важливу роль відіграють і просвітницькі інтернет-проекти, які є наразі в Україні, але їх недостатньо. Варто почати маркувати товари українською, називати кафе, ресторани, магазини тощо також українською. Обов’язково потрібне дублювання іноземних фільмів українською, цікаві культурно-просвітницькі та історичні програми нашою мовою показувати на телебаченні в денний час, а не о півночі, на радіо повинні бути певні квоти на українську музику та українські пісні». Запропоновані заходи дійсно потрібно впроваджувати.

Про зміну параметрів буття українців з 2010 року та окремішність Сходу та Півдня України розповіла крізь призму філософського та соціолінгвістичного аспектів Вікторія Коломийцева. Пані Вікторія слушно зауважила про недбале ставлення нас, українців, до нашої мови. «Українські поети прогнозували у творах загарбання південних земель. Зокрема, алегорично писав Іван Малкович у вірші «Мила моя Вітчизно»:

 і ясно бачу
як ти розбігаєшся по воді
набираєш ротом повітря —
твоє відстовбурчене крильце
готове до польоту
розбігаєшся —
летиш —
співаєш —
 клекочеш —
і нас надихаєш —
 і будиш нас серцем
і любиш нас крильцем
..боюсь за твою ліву лапку.

Розхитування держави та мовної ідентифікації наявне також і у середині електорату держави. Чому чиновники говорять із трибуни Верховної Ради російською? Риторика наших владних мужів вражає. Тож, час діяти, адже мова знекровлюється, якщо етнічні українці розмовляють не рідною мовою». Вікторія Віталіївна навела яскраві докази на користь української щодо розуміння та забезпечення наших буденних потреб. Так, слово рос. «могильник», а укр. «барвінок». Барвінок для нас не асоціюється із могилами, він для нас барвистий. Недарма його використовували в народних обрядах наші предки. Мовна свідомість українців інша, тому не цураймося свого. Розповсюджуймо український дискурс скрізь.

Тарас Марусик проаналізував мовну політику екс-президента В. Януковича, назвавши її «антиукраїнською, адже за часів його керування державою було введене поняття «мови українського народу». Це як? У нас одна державна мова! Пан Янукович та його соратники повертали радянські методи в освіту. А проект Ківалова-Колєсніченка – це антиукраїнська операція. Пан Тарас також зауважив, що нинішня влада мала намір закріпити «спеціальний» статус за російською мовою. Навіщо? Досі відсутній закон про державну мову. Тому давайте гуртуватися і діяти. Адже вирішення мовного питання в Україні – це формування національної гідності та єдності держави.

Олександра Касьянова, здобувач кафедри сучасної української мови Інституту філології,

Категорія: