24 травня 2024 року в Навчально-науковому інституті філології відбулася Міжнародна науково-практична конференція «П’ятнадцяті фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській» – «Українська культура 4.5.0. Тримаймо стрій!»
Наукові читання провели в 15-те з ініціативи кафедри фольклористики, яку нині очолює донька засновниці кафедри Лідії Дунаєвської доцентка Олеся НАУМОВСЬКА. Конференція була двомовною – доповіді лунали українською та англійською мовами. Вона проходила у змішаному форматі – онлайн та наживо в 54 авдиторії #ННІФ. В авдиторії, у якій відбувалася трансляція, зібралися директор ННІФ Григорій СЕМЕНЮК, його заступники – Олена РОМАНЕНКО, Надія ЯНКОВА та викладачі кафедри фольклористики разом зі співробітниками Центр фольклору та етнографії. Цьогоріч до заходу наживо долучилися також український вчений-фольклорист, етнограф, провідний науковий співробітник Відділу української та зарубіжної фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Микола ДМИТРЕНКО та заслужена артистка України, мисткиня, науковиця, громадська діячка, волонтерка Анжеліка РУДНИЦЬКА. Онлайново привітала також учасників і професорка соціології в Університеті Іллінойсу Синтія БАКЛІ.
Відкрив фольклористичні читання Григорій СЕМЕНЮК. У вітальному слові директор зауважив, що до цьогорічного наукового заходу долучилися науковці не лише з України, а й із Польщі, Хорватії, Естонії, Австралії, Японії та США. Всього – 90 учасників. «Передусім хотів би подякувати співробітникам інституту, кафедрам – організаторам та ЗСУ, завдяки яким наша зустріч є можливою. Всім колегам, які зробили свій внесок у науку, щоб популяризувати нашу Україну – шана! Наш захід – чергова реакція на ті події, у яких ми сьогодні живемо – в умовах війни. Тому тримаймо стрій!» Потім Григорій Фокович з усмішкою пригадав Лідію Дунаєвську, із якою йому пощастило вчитися та працювати разом.
Далі учасники читань почули відеовітання ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимира БУГРОВА. Володимир Анатолійович наголосив, що війна загрожує не лише фізичній безпеці, а й духовній основі народу, зокрема його традиціям, мові та мистецтву. Підтримуючи та зберігаючи народні пісні, казки, танці та обряди, українці зміцнюють своє культурне коріння. «У важкі часи саме культура здатна об’єднати людей, надати їм сили та віри в майбутнє», – сказав ректор.
Конференцію вшанував і молодший лейтенант ЗСУ, член-кореспондент НАН України, професор кафедри української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка Віктор МОЙСІЄНКО: «На час війни наукові дослідження не повинні припинятися. Маємо фіксувати свою ідентичність і показувати її усьому світові як правду нашого протистояння з російською імперією, особливо фольклористику», – зауважив військовий, побажавши всім віри та добра.
Етнограф та вчений Микола ДМИТРЕНКО, привітавши з проведенням читань українців по всьому світу, подарував кафедрі фольклористики ННІФ свою нову книгу. У ній автор присвятив окремий розділ шанованій Лідії Дунаєвській. Пані Олеся НАУМОВСЬКА прийняла дарунок і подякувала гостю.
Вона продовжила конференцією доповіддю на тему: «І словом, і ділом» фольклористи Шевченкового університету вірні Україні».
«Хто як не ми, фольклористи, даємо сенси для єдності: “Культура. Держава. Нація”. Згадаймо такі величні постаті, як Максимович, Костомаров, Антонович, Драгоманов, Франко, Грінченко та багатьох інших. І ми, фольклористи Шевченкового університету, – звертається до учасників пані Олеся, – усвідомлюємо відповідальність насамперед перед собою. Перед своєю совістю. І перед Україною. Нам ніколи не було і не буде “какая разніца”. Ми не могли стояти осторонь, коли почалася “Революція гідності”. Вся наша кафедра, я маю на увазі і викладачів, і багатьох студентів, і випускників, – були на Майдані з першого до останнього дня. Коли почалася війна у 2014 році, ми кинулися допомагати фронту. Саме на нашій кафедрі зародився рух: “Хто чим може – фронту допоможе!”, який згодом об’єднав не лише підрозділи КНУТШ, а й вийшов за його межі. Сотні тисяч мішків електрокабелів, будматеріалів зібрано і передано до армії, а сотні усмішок, сповнених вдячності та надії поглядів, – у відповідь. У наших бронежилетах, одностроях і берцях воїни обходили Донецькі кордони, Піски, шахти “Бутівка”, Авдіївку, Щастя та сотні інших сіл та містечок Донеччини та Луганщини, – продовжує науковиця. – Передані нами спальники, буржуйки, рації, медикаментами – усе від душі героям…»
Також пані Олеся згадала, як після звільнення Бучі, Бородянки та Ірпеня, туди відразу помчалися патріотичні “інститутські красуні” підтримувати воїнів теплим словом та народною піснею. До того й після того разом із заслуженою артисткою України Анжелікою Рудницькою вони зігрівали душі солдат ЗСУ українською піснею по всіх куточках, де точилися бої. Детально висвітлила волонтерські проєкти викладачів, студентів та випускників кафедри (приміром, студентку Катерину Плевако за її волонтерську діяльність було відзначено Подякою віцепрем’єр-міністра – міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірини Верещук). Розповідь фольклористки супроводжувалася багатьма фотодоказами, а також історіями працівників кафедри та студентів, які різними засобами збирали кошти для людей на війні.
Продовжила наступною професорка Олена РОМАНЕНКО, яка розповіла про те, як працює війна й пам’ять, і як наші свідчення про російсько-українську війну трансформуються в художніх текстах і мистецьких практиках. Вона представила популярні фото з соціальних медіа зі свідченнями воєнних злочинів росії проти української національної ідентичності. Згадала професорка і той день жовтня 2022 року, коли філологічний корпус КНТШ постраждав від ракетних уламків. «Навіть сьогодні ми перечікували повітряну тривогу в метро, – каже Олена Віталіївна. – Такі образи в українському суспільному та культурному просторі швидко візуалізуються». Одним із найпоширеніших прикладів візуалізації вона назвала плакати Нікіти Тітова. «Вони поширюються соціальними мережами, – веде далі пані Олена, – у яких художньою мовою передано, що ми почуваємо під час російсько-української війни». Далі науковиця аргументувала, чому ці процеси відбуваються надзвичайно швидко та як з цим пов’язана література і як працюють механізми пам’яті. Виявляється, ми маємо потребу не тільки зафіксувати, засвідчити, ту подію, яку побачили, але й одночасно для нас є важливим осмислити цю подію. «Отже, для сучасного українського культурного простору важливою буде вербалізація травматичної події, тобто висловити це свідчення й осмислити її у вигляді поезії, щоденника, допису у фейсбуці, плакату, виставки, навіть якогось дослідження», – підсумувала вона.
Крім вищезазначених, виступив на читаннях і професор кафедри української літератури факультету філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки Віктор ДАВИДЮК. Змістовними та захопливими були доповіді старшої наукової співробітниці відділу української та зарубіжної фольклористики ІМФЕ імені М.Т. Рильського НАН України Олени ЧЕБАНЮК та доцентки кафедри фольклористики ННІФ Наталії САЛТОВСЬКОЇ.