Історія створення кафедри

Кафедру російської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка було створено у травні 2016 року шляхом об’єднання кафедр російської мови та історії російської літератури. Проте історія кафедри починається з моменту створення Київського університету св. Володимира, у якому у 1834 році було засновано кафедру російської словесності, яка згодом отримала назву  кафедри російської мови та словесності. Кафедра входила до складу історико-філологічного відділення філософського факультету. Протягом перших шести років кафедру російської словесності очолював М. О. Максимович (у 1834–1835 рр. – ректор Університету святого Володимира, з 1836 р. – декан філософського факультету), який фактично перетворив її на кафедру руської (східнослов’янської – термін М. О. Максимовича) словесності. Він глибоко дослідив літературу Київської Русі, а також зробив опис багатьох українських літературних пам’яток. Учений запропонував свою класифікацію слов’янських мов, виділяючи східну й західну групи мов, останню з яких поділив у свою чергу на південну (болгарська, сербська та ін.) і північну (польська, чеська та ін.) підгрупи. У групі східних слов’янських мов українську мову він розглядав як самостійну, рівноправну з російською. М. О. Максимович зробив значний внесок і в дослідження історії української мови. Саме від першого ректора університету бере свій початок Київська історико-філологічна школа. М. О. Максимович читав лекції з історії російської літератури і ввів до навчальних програм курси давньої російської літератури та фольклору. На посаді професора кафедри М. О. Максимович у З0–40‑х роках написав низку наукових робіт, присвячених російській та українській літературам («История древней русской словесности», «О стихотворениях Феофана Прокоповича», «Песнь о Полку Игореве», «Украинские народные песни»). Кафедра стала потужним осередком культурного життя (М. Максимович започаткував перший у Києві історико-літературний періодичний журнал «Киевлянин»), одним із центрів філологічної науки і колискою подальших філологічних шкіл Київського університету.

Упродовж XIX століття на кафедрі викладали видатні філологи М. Т. Костир, О. І. Селін, І. П. Хрущов, І. М. Жданов, О. І. Соболевський, відомий своїми роботами в галузі історії російської мови, діалектології, палеографії; А. М. Лобода, П. В. Владимиров, який після О. І. Соболевського до 1900 року керував кафедрою і викладав курси історії російської мови, історичної й сучасної діалектології. Вчений широко використовував у своїх наукових розвідках українські рукописні матеріали, що сприяло розробці питань історії давньої української літератури.

У 1903–1914 рр. кафедру очолював проф. В. М. Перетц, який увійшов в історію літературознавства як засновник філологічного методу. З 1907 р. під керівництвом В. М. Перетца плідно працював «Семінарій російської філології», у роботі якого в різний час брали участь М. К. Гудзій, В. І. Маслов, В. П. Адріанова‑Перетц, Б. О. Ларін, М. К. Зеров, О. К. Дорошкевич, М. Я. Калинович та інші видатні філологи. На кафедрі працювали й учні В. Перетца – С. І. Маслов, А. М. Лобода, О. М. Назаревський.

Значна кількість професорів і викладачів кафедри працювали одночасно і в галузі мовознавства, і в галузі літературознавства. Так, наприклад, В. М. Перетц окрім літературознавчих, викладав і мовознавчі курси, зокрема старослов’янську мову, російську діалектологію. Окремі спостереження вченого й досі становлять певну цінність для історії літературної мови. З його ім’ям пов’язана й велика науково‑дослідна робота. До опрацювання місцевих матеріалів В. М. Перетц залучав своїх учнів. Протягом 1903–1914 років видатний філолог опублікував понад 100 праць із різних питань російської й української літератур. З ім’ям В. М. Перетца пов’язане викладання спеціального курсу забороненої тоді історії української літератури під назвою «Литература юго-западной России XV–XVIII веков».

У 1915–1918 рр. на цій кафедрі на посаді приват‑доцента, а згодом і професора працював І. І. Огієнко, що став відомим українським мовознавцем, істориком церкви, державним і культурно‑освітнім діячем.

Після В. М. Перетца кафедру до 1950 р. (з перервами) очолював відомий мовознавець і славіст М. К. Грунський (у 1944–1945 рр. очолював кафедру мовознавства, яка фактично об’єднувала всі мовознавчі кафедри). Він досліджував мову старослов’янських пам’яток, граматику й історію слов’янських мов, брав активну участь у підготовці сучасного українського правопису.

У повоєнні роки кафедри російської мови та історії російської літератури існували вже окремо. Кафедрою російської мови керували: доц. М. М. Стаховський (1950 – 1965), доц. В. О. Сиротіна (1965 –1977), проф. М. О. Карпенко (1977 – 1991; з 1996 р. – академік АН ВШ України); з 1991 р. її очолює проф. О. С. Снитко. У різні роки на кафедрі працювали доц.  М. О. Семенов, доц. М. С. Зарицький, доц. Л. І. Колоколова, доц. Л. Ф. Ціпцюра, доц. А. Ф. Папіна, доц. В. І. Макаров, доц. О. К. Абрамова, доц. О. О. Володимирська, доц. Ж. А. Закупра, доц. Л. І. Шахова, доц. Л. О. Ковальова та ін. Кафедру історії російської літератури до 1956 р. очолював академік О. І. Білецький, енциклопедист у галузі літературознавства. Окрасою кафедри були відомі літературознавці акад. Н. Є. Крутікова, проф. В. О. Капустін, проф. І. Я. Заславськнй, проф. З. В. Кирилюк, проф. Т. П. Маєвська, доц. С. П. Щолокова, доц. Н. М. Нагорна, доц. О. А. Кузьменко, доц. В. С. Куземський. Із 1972 р. до 1987 р. роботою кафедри керував проф. А. В. Кулінич, з 1987 по 2002 рр. – проф. Ю. І. Корзов, з 2002 р. по 2016 р. – д‑р філол. наук, проф. Г. Ю. Мережинська.

Нині кафедра, на якій працюють проф. О. С. Снитко, проф. Г. Ю. Мережинська, проф. Л. П. Дядечко, проф. І. С. Заярна, проф. Н. В. Слухай, доц. Н. В. Беляєва, доц. О. О. Бондаренко, доц. Д. І. Воронін, доц. І. А. Кулінич, доц. Л. О. Медведєва, доц. М. Й. Назаренко, доц. О. В. Поддєнєжна, доц. Д. О. Теряєв, асистент О. О. Василевич, забезпечує читання нормативних курсів із сучасної російської мови, історії російської мови, історії російської літератури, літератури російської еміграції, історії російського літературознавства, типології стилів російської літератури, діалектології, старослов’янської мови, стилістики, методики викладання російської мови і літератури в середній та вищий школі, а також спеціальних курсів, присвячених основам мовленнєвої діяльності, особливостям художнього образу в культурно‑мовній традиції східних слов’ян, актуальним питанням історичної лексикології східнослов’янських мов, мові міста, мові засобів масової інформації, знакового коду російської літератури, авангарду в російській літературі, основам компаративістики, сучасному літературному процесу в літературах слов’янського світу та ін.

Різноманітною є проблематика наукових досліджень кафедри російської філології. Онтологічній сутності внутрішньої форми слова та номінативних одиниць інших типів було присвячено монографію О. Снитко «Внутрішня форма номінативних одиниць» (Львів, 1990), у якій дослідження ґрунтується на психолінгвістичній концепції видатного українського вченого О. Потебні. Разом з лінгвістами Національної академії наук України було видано «Порівняльну граматику російської та української мов» (К., 2003), у якій подано системний опис граматичного устрою двох мов та відзначено спільні й специфічні риси, семантичну своєрідність граматичних засобів кожної з досліджуваних мов (член авторського колективу – О. Снитко); реконструкції міфопоетичної картини світу М. Лермонтова та Т. Шевченка було присвячено монографічне дослідження Н. Слухай («Художній образ у дзеркалі міфу етносу: М. Лермонтов, Т. Шевченко», Київ,1995), подальше дослідження міфопоетики Т. Шевченка було реалізоване автором у монографіях «Мовна символіка і міфопоетика текстів Тараса Шевченка» (Київ, 2006, у співавторстві) та «Світ сакрального слова Тараса Шевченка» (2014); свій внесок в українську Шевченкіану зробив доцент кафедри М. Назаренко (див. праці: «Поховання на могилі (Шевченко, якого знали)». К., 2006, 2‑ге видання – 2016; «Тарас Шевченко в критиці», Т. 1 – К., 2013, Т. 2 – К., 2016), зіставному дослідженню крилатих слів російської і української мов були присвячені праці Л. Дядечко («Новое в русской и украинской речи: Крылатые слова – крилаті слова . – Ч. 1–4. – К., 2001–2003; «250 крилатих слів і зворотів М. В. Гоголя: російсько-український тлумачний словник. 250 крилатих слів і зворотів М. В. Гоголя: українсько-російський тлумачний словник. – С., 2012, (у співавторстві з аспіранткою кафедри О. Петренко). Художню парадигму кризової культурної епохи кінця ХХ століття було проаналізовано в монографії Г. Мережинської «Художня парадигма перехідної культурної епохи. Російська проза 80–90‑х років ХХ ст.» (К., 2001), а також у праці Г. Мережинської (у співавторстві) «Російська постмодерна література кінця ХХ – початку XXI століття: знаковий код і стратегії художнього пошуку (на матеріалі прози та драматургії)» (Херсон, 2007), значним внеском у розвиток українського літературознавства була монографія І. Заярної «Бароко та російська поезія ХХ століття: Типологія та спадкоємність художніх форм» (К., 2004) та ін. Дослідженню політичного дискурсу було присвячено монографію наукового співробітника Г. Подшивайлової «Маніпулятивний вплив у політичному дискурсі» – К.: ВПЦ «Київський університет», 2013.

Протягом кількох останніх років мовознавці кафедри російської філології виконують (разом з колегами з Національної академії СБУ) науковий проект «Інформаційна агресія та захист інформаційного простору сучасної України», який має великий резонанс у суспільстві. У межах виконання наукового проекту було видано колективну монографію науковців Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національної академії Служби безпеки України «Інтернет-комунікація в діяльності інститутів сектору безпеки: теоретико-прикладний аспект» (К., 2013). Наукові розробки кафедри, присвячені проблемі захисту інформаційного простору України, висвітлювалися провідними інформаційними агенціями України.

Нормативні та вибіркові курси, які забезпечують підготовку філологів-русистів, орієнтовані на вивчення мов у синхронії та діахронії (російської, української, однієї з західноєвропейських), історико-літературних процесів (вивчаються історія російської, української, зарубіжної літератур), поетики й стилістики тощо. З урахуванням потреб часу будується структура вибіркових курсів. Це курси, які висвітлюють найактуальніші проблеми сучасного мовознавства та літературознавства, як теоретичного, так і прикладного спрямування. Переважна більшість авторських курсів забезпечена підручниками та навчальними посібниками, підготовленими провідними викладачами кафедр (підручник Г. Мережинської «Російська постмодерністська література», К.: ВПЦ «Київський університет», 2007, навчальні посібники О. Снитко та Н. Слухай «Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні». – К.: ВПЦ «Київський університет», 2011. Навчальні посібники Н. Слухай «Етноконцепти та міфологія східних слов’ян в аспекті лінгвокультурології» (2006) , навчальний посібник О. Снитко та І. Кулінич «Російська мова в етнолінгвістичному висвітленні» К.: ВПЦ «Київський університет», 2006, навчальні посібники О. Снитко «Русский язык как деятельность: современные направления научного описания: тексты лекций», К. : ВПЦ «Київський університет», 2013, Н. Слухай «Сугестія і комунікація. Лінгвістичне програмування поведінки людини», К. : ВПЦ «Київський університет», 2012 р., навчальний посібник проф. Г. Мережинської «Сучасні тенденції розвитку літератури» К., Логос, 2016, проф. І. Заярної «Естетика російського авангарду в контексті традицій бароко», К., «Логос», 2007, доцента Н. Бєляєвої «Типология стилей русской литературы» К.: ВПЦ «Київський університет», 2012 – 159 с., О. Поддєнєжної «Літературно-художні течії, школи та напрямки в російському літературознавстві 1920–40‑х років. Проблеми, пошуки, вектори розвитку». Частина 1.– К.: ВПЦ «Київський університет», 2013; Літературно‑художні течії, школи та напрямки в російському літературознавстві 1920–40‑х років. Проблеми, пошуки, вектори розвитку. Посібник для студентів 3 курсу «Історія російського літературознавства». Частина 2. – К.: ВПЦ «Київ. Ун‑т», 2013.