Співбесіда з української мови для пільгових категорій абітурієнтів

Співбесіда з української мови відбувається відповідно до чинної програми зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання з української мови, здобутих на основі повної загальної середньої освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 26 червня 2018 року № 696 (частина «Українська мова»). Вона охоплює всі мовні теми, вивчення яких передбачено у шкільному курсі української мови, а саме:

• Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія;
• Лексикологія. Фразеологія;
• Будова слова. Словотвір;
• Морфологія;
• Синтаксис;
• Стилістика;
• Розвиток мовлення

ПИТАННЯ ДЛЯ СПІВБЕСІДИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

1. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Основні випадки уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних.
2. Правила вживання м’якого знака (знака м’якшення). Правила вживання апострофа.
3. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків.
4. Правопис префіксів і суфіксів.
5. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.
6. Правопис великої літери.
7. Написання слів іншомовного походження (подвоєння, и/і/ї, е/є, знак м’якшення, апостроф).
8. Написання найпоширеніших складних слів разом і через дефіс.
9. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.
10. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми.
11. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика.
12. Будова слова. Словотвір. Спільнокореневі слова й форми того самого слова
13. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Число іменників. Відмінювання іменників. Незмінювані іменники в українській мові. Написання й відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові. Кличний відмінок іменників.
14. Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням (якісні, відносні, присвійні). Відмінювання прикметників. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення. Зміни приголосних за творення ступенів порівняння прикметників.
15. Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Типи відмінювання кількісних числівників. Порядкові числівники, особливості їх відмінювання. Особливості правопису числівників. Узгодження числівників з іменниками. Уживання числівників для позначення часу й дат.
16. Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Відмінювання займенників. Правопис неозначених і заперечних займенників.
17. Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид дієслова (доконаний і недоконаний). Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособове дієслово.
18. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів.
19. Особові закінчення дієслів І та II дієвідміни. Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.
20. Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на – но, -то.
21. Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівниковий зворот.
22. Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних за творення прислівників вищого та найвищого ступенів порівняння. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу.
23. Прийменник як службова частина мови. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників.
24. Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні й підрядні. Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис сполучників. Розрізнення сполучників та інших співзвучних частин мови.
25. Частка як службова частина мови. Правопис часток та інших співзвучних частин мови.
26. Вигук як частина мови. Правопис вигуків.
27. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Ознаки словосполучень.
28. Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, звертань, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення).
29. Просте двоскладне речення. Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні. Означення. Прикладка як різновид означення. Додаток. Обставина.
30. Односкладні речення. Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні).
31. Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами; Речення зі звертанням. Речення зі вставними словами, словосполученнями й реченнями, їхнє значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки в ускладненому реченні.
32. Складне речення. Типи складних речень за способом зв’язку їхніх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення.
33. Складносурядне речення, його будова. Єднальні, протиставні й розділові сполучники в складносурядному реченні. Розділові знаки в складносурядному реченні.
34. Складнопідрядне речення, його будова. Головна й підрядна частини; Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку в складнопідрядному реченні. Основні види підрядних частин: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умови, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, розділові знаки в них.
35. Безсполучникове складне речення. Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.
36. Складне речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку, розділові знаки в ньому.
37. Способи відтворення чужого мовлення. Пряма й непряма мова. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог. Розділові знаки в конструкціях із прямою мовою, цитатою та діалогом.
38. Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їхні основні ознаки, функції.
39. Види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення. Тема й основна думка висловлення.

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

Відповіді на 2 питання комісія оцінює за шкалою від 0 до 5 балів за кожне, у сумі максимально 10 балів.

0 балів – абітурієнт не відповів на основні й додаткові питання, не володіє мовою, не може навести приклади застосування правил;

1 бал – абітурієнт дуже слабко орієнтується в питанні, погано володіє мовою, не наводить приклади застосування правил, не може відповісти на додаткові питання;

2 бали – абітурієнт частково відповів на теоретичне запитання, погано володіє мовою, не завжди наводить приклади застосування правил, не відповів на додаткові питання, припустився п’яти-шести помилок;

3 бали – абітурієнт частково відповів на теоретичне запитання, не цілком вільно володіє мовою, не завжди точно наводить приклади застосування правил, не відповів на всі додаткові питання, припустився трьох-чотирьох помилок;

4 бали – абітурієнт дав достатню відповідь на теоретичне запитання, вільно володіє мовою, наводить приклади застосування правил, в основному відповів на додаткові питання, припустився однієї-двох помилок;

5 балів – абітурієнт дав вичерпну відповідь на теоретичне запитання, вільно володіє мовою, наводить переконливі приклади застосування правил, повністю відповів на додаткові питання.

Результати відповідей переводяться у 200-бальну шкалу за схемою: