Співбесіда з української мови відбувається відповідно до чинної програми зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання з української мови, здобутих на основі повної загальної середньої освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 26 червня 2018 року № 696 (частина «Українська мова»). Вона охоплює всі мовні теми, вивчення яких передбачено у шкільному курсі української мови, а саме:
- Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія;
- Лексикологія. Фразеологія;
- Будова слова. Словотвір;
- Морфологія;
- Синтаксис;
- Стилістика;
- Розвиток мовлення
ПИТАННЯ ДЛЯ СПІВБЕСІДИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
- Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Основні випадки уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних.
- Правила вживання м’якого знака (знака м’якшення). Правила вживання апострофа.
- Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків.
- Правопис префіксів і суфіксів.
- Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.
- Правопис великої літери.
- Написання слів іншомовного походження (подвоєння, и/і/ї, е/є, знак м’якшення, апостроф).
- Написання найпоширеніших складних слів разом і через дефіс.
- Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.
- Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Пароніми.
- Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика.
- Будова слова. Словотвір. Спільнокореневі слова й форми того самого слова
- Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Число іменників. Відмінювання іменників. Незмінювані іменники в українській мові. Написання й відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові. Кличний відмінок іменників.
- Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням (якісні, відносні, присвійні). Відмінювання прикметників. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення. Зміни приголосних за творення ступенів порівняння прикметників.
- Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Типи відмінювання кількісних числівників. Порядкові числівники, особливості їх відмінювання. Особливості правопису числівників. Узгодження числівників з іменниками. Уживання числівників для позначення часу й дат.
- Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Відмінювання займенників. Правопис неозначених і заперечних займенників.
- Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид дієслова (доконаний і недоконаний). Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособове дієслово.
- Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів.
- Особові закінчення дієслів І та II дієвідміни. Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.
- Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на – но, -то.
- Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівниковий зворот.
- Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних за творення прислівників вищого та найвищого ступенів порівняння. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу.
- Прийменник як службова частина мови. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників.
- Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні й підрядні. Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис сполучників. Розрізнення сполучників та інших співзвучних частин мови.
- Частка як службова частина мови. Правопис часток та інших співзвучних частин мови.
- Вигук як частина мови. Правопис вигуків.
- Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Ознаки словосполучень.
- Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, звертань, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення).
- Просте двоскладне речення. Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні. Означення. Прикладка як різновид означення. Додаток. Обставина.
- Односкладні речення. Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні).
- Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами; Речення зі звертанням. Речення зі вставними словами, словосполученнями й реченнями, їхнє значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки в ускладненому реченні.
- Складне речення. Типи складних речень за способом зв’язку їхніх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення.
- Складносурядне речення, його будова. Єднальні, протиставні й розділові сполучники в складносурядному реченні. Розділові знаки в складносурядному реченні.
- Складнопідрядне речення, його будова. Головна й підрядна частини; Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку в складнопідрядному реченні. Основні види підрядних частин: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умови, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, розділові знаки в них.
- Безсполучникове складне речення. Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.
- Складне речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку, розділові знаки в ньому.
- Способи відтворення чужого мовлення. Пряма й непряма мова. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог. Розділові знаки в конструкціях із прямою мовою, цитатою та діалогом.
- Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їхні основні ознаки, функції.
- Види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення. Тема й основна думка висловлення.
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ
Відповіді на 2 питання комісія оцінює за шкалою від 0 до 5 балів за кожне, у сумі максимально 10 балів.
0 балів – абітурієнт не відповів на основні й додаткові питання, не володіє мовою, не може навести приклади застосування правил;
1 бал – абітурієнт дуже слабко орієнтується в питанні, погано володіє мовою, не наводить приклади застосування правил, не може відповісти на додаткові питання;
2 бали – абітурієнт частково відповів на теоретичне запитання, погано володіє мовою, не завжди наводить приклади застосування правил, не відповів на додаткові питання, припустився п’яти-шести помилок;
3 бали – абітурієнт частково відповів на теоретичне запитання, не цілком вільно володіє мовою, не завжди точно наводить приклади застосування правил, не відповів на всі додаткові питання, припустився трьох-чотирьох помилок;
4 бали – абітурієнт дав достатню відповідь на теоретичне запитання, вільно володіє мовою, наводить приклади застосування правил, в основному відповів на додаткові питання, припустився однієї-двох помилок;
5 балів – абітурієнт дав вичерпну відповідь на теоретичне запитання, вільно володіє мовою, наводить переконливі приклади застосування правил, повністю відповів на додаткові питання.
Результати відповідей переводяться у 200-бальну шкалу за схемою:
0 – 100 балів 1 – 110 балів 2 – 120 балів 3 – 130 балів 4 – 140 балів 5 – 150 балів | 6 – 160 балів 7 – 170 балів 8 – 180 балів 9 – 190 балів 10 – 200 балів |