У 2026 році в Україні присуджують 65-ту Національну премію імені Тараса Шевченка. Переможців традиційно оголосили 9 березня, а 10-го, за сприяння завідувачки кафедри історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості ННІ філології @Оксани Сліпушко та директорки Всеукраїнського центру шевченкознавства @Богдани Сахно, з лавреатами зустрівся ректор #КНУТШ Володимир Бугров та громада Університету. Серед переможців на заході були:
- Катерина Лісова та Дарія Подольцева – за виставковий проєкт «Алла Горська. Боривітер»
- Олена Гром – за фотопроєкт «Вкрадена весна»
- Оксана Дмітрієва – за вистави «Вертеп», «Жираф Монс» Харківського академічного театру ляльок імені В.А. Афанасьєва, «Буря» Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької, «Медея» Івано-Франківського національного академічного театру імені Івана Франка
- Павло Остріков – за фільм «Ти – космос»
- Валерій Сахарук – за культурно-мистецький проєкт «30х30. Сучасне українське мистецтво»
- Сергій Тримбач – за книгу «Іван Миколайчук. Містерії долі».
Володимир Бугров поділився історією виникнення Шевченкового університету, нагадав, чому видатний український поет не став художником-маляром, розповів про проєкт «Шевченко єднає світ», про переклади Шевченкових творів мовами світу та представив кожного гостя. «60 років тому на замовлення університету вітраж “Шевченко. Мати” створили митці-шістдесятники – Алла Горська, Опанас Заливаха, Галина Севрук, Людмила Семикіна та Галина Зубченко. Але згодом вітраж знищила радянська влада. В ньому побачили забагато національного українського контексту, заклику й ідейності», – зазначив ректор.
Далі слово взяла Олена Гром. «Я родом з Донецька, – почала вона, – навесні 2014 року мені довелося втікати з рідного міста. Щоб дистанціюватися від травматичної реальності, я зайнялася фотосправою. У моєму фокусі опинилися люди, які жили між лініями фронту: волонтери, матері загиблих військових, діти. Всі вони з 2014 року перебували у війні, тому навчили мене дивитись на неї не як на окрему подію, а як на тривалий стан нашого суспільства».
Павло Остріков зауважив, що ідея його фільму виникла раніше за рефлексію: «Ще студентами (я з товаришами) створили виставу про двох випускників #КАІ, які лишилися самі у Всесвіті після вибуху Землі. Коли я став режисером і сценаристом, то захотів розвинути цю ідею. До виходу стрічки у світ довелося чекати 10 років… Космос для мене – це безмежна самотність. Коли я дивлюся на нічне небо, то думаю про Землю як наш єдиний дім».
На заході виступили й лавреати минулих років. Зокрема художник Валерій Франчук, картина «Шевченкові мрії» якого прикрашала Мистецький салон того дня, додав: «… І космос мого земляка, і космос Великої України, і націотворчий космос Шевченка відтворюють і презентують образ Україну у нинішньому войовничому світі. Хто, як не ми, українці, покажемо іншим націям, як треба воювати, жити й працювати в галузях мистецтва й культури».
Катерина Лісова розповіла, що її дідусь Григорій працював з командою Алли Горської, про що вони дізналася через багато років, побачивши їх разом на світлині. А Дарія Подольцева доповнила: «Над ідеєю ми працювали дуже давно, з 2018-го ця виставка почала формувати архів Українського неофіційного мистецтва. Ми спілкувалися з художниками, журналістами, збирали матеріали. І для нас нині велика радість, що ми естетизуємо простір навколо і маємо культурних героїв, якими можемо пишатися!».
Оксана Дмітрієва зазначила, що її чотири вистави об’єднують непереборні обставини життя й війна, яка багатьох змусила перетворитися на завмерлий камінь. «Натомість театр, – переконана лавреатка, – працює над тим, щоб ми знову могли відчувати і артикулювати те, що відбувається у душі кожного з нас… У “Вертепі” майже немає слів, тільки колядки східного регіону та УПА. І головна думка: Христос народжується тут і зараз! І кожна дитина – це Христос!».
Книга про життя і творчість актора, режисера, сценариста Івана Миколайчука авторства Сергія Тримбача теж відзначена цього року. «Фільми і ролі українського режисера, – говорить лавреат, – звично пов’язують із традиціями українського міфопоетичного кіно, хоча насправді це явище є значно об’ємнішим. Воно пов’язане як з магією екранного мистецтва, так і з містеріями самого життя. Уже в перших своїх ролях (фільми «Тіні забутих предків» та «Сон») актор сягнув світових вершин. Подальша його доля була складнішою, однак завжди пов’язаною з історичними драмами народу та його культурою. Рання смерть митця увиразнила сюжет його долі, на берегах якої лишились непроминущі фільми і потужний авторський міф – той самий, який я прагну розшифрувати», – зізнався Сергій Тримбач.
«До альбому “Сучасне українське мистецтво 30×30”, – розповідає упорядник Валерій Сахарук, – увійшли тридцять творів, створених українськими художниками впродовж останніх тридцяти років. Разом вони складають своєрідний візуальний пазл, який дає емоційнообразне уявлення про сучасне мистецтво періоду незалежності України».
Привітали лавреатів й інші переможці попередніх років: Михайло Наєнко (лавреат 1996 року), літературознавець, професор ННІФ та Михайло Назаренко (лавреат 2022 року), літературонавець, письменник-фантаст, доцент ННІФ. Захід урочисто завершився перформансом Андрія Єрмоленка – випускника хімічного факультету КНУТШ, українського художника, ілюстратора, дизайнера, арт-директора «Українського тижня», який подарував громаді шевченківців малюнок Шевченка; та читанням «Заповіту» Крбзаря у власному перекладі французькою Дмитра Чистяка – лавреата 2023 року, письменника, перекладача, літературознавця, професора ННІФ.
