23 вересня 2025 року відбулася перша творча зустріч із письменником у межах дисципліни «Майстерня критики» для студентів ОП «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова». Гостем став автор романів «Культ», «Поклоніння ящірці», «Намір» Любко Дереш. Організатор – письменниця, доцента кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Тетяна Белімова.
Розмова з письменником традиційно почалася з прохання розповісти про його досвід входження в літературу. Виявилося, перші спроби писати оповідання митець зробив у 11 років. Значний вплив на юного автора мав Стівен Кінг, а під час навчання у фізико-математичному ліцеї Любомир відкрив для себе сучасну українську літературу в особах Юрія Андруховича, Юрія Іздрика та Юрія Покальчука.
Тоді ж прийшло захоплення хард-роком, рок-н-ролом. Музика допомагала віддаватися емоціям і виливати їх у слова. Цікаво, що Любко Дереш мав начерки роману-антиутопії про постапокаліптичний світ і фентезі про драконів.
Вдалось почути від майстра слова й ексклюзив про львівську мистецьку тусівку пізніх 90-х, галерею «Дзиґа», незалежне інді-радіо «Ініціатива», де транслювали музику, якої ніде не почути, та виходили програми про артхаусне кіно. Саме там кожного четверга Юрій Іздрик зачитував твори молодих авторів, а журнал, у якому друкувалися ці тексти, відповідно отримав назву «Четвер». Туди й відніс свій рукопис юний Дереш. Своїх контактів він тоді не залишив, тож Іздрик, зачитавши його рукопис під час ефіру, попросив автора відгукнутися. Це і стало, як каже митець, «моментом доброї вдачі» для його літературного успіху.
Любко Дереш поділився практичними порадами, як молодому автору видати перший роман. Насамперед важливо потрапити у поле зору письменників і видавців: брати участь у конкурсах, волонтерити на книжкових фестивалях і літературних подіях. Особисті контакти мають велике значення, а присутність у соцмережах і власна авдиторія лише посилюють шанси.
Важливою частиною зустрічі «літтворців» із гостем стало обговорення роману «Погляд медузи». Любко Дереш розповів про джерела свого натхнення: щоденникові записи з 2022 року, які стали початком рефлексії, досвід темних листопадових днів із кількома годинами світла на добу, а також історію друга, який пішов на фронт і повернувся пораненим. Останній став прототипом одного з героїв роману – Славка. Спілкування з ним, його досвід і роздуми про те, чи збережуться стосунки між друзями, коли один воює, а інший лишається в тилу, лягли в основу твору.
Цікаво було почути й про процес народження ідеї твору. Митець зазначив: «Художній твір виникає з певного внутрішнього відчуття, яке спершу неможливо вкласти у слова. Ти відчуваєш, що щось зареєстрував своїми внутрішніми локаторами, і згодом це відчуття поступово перетворюється на розуміння базових образів».
Роман має підзаголовок «Маленька книга пітьми», адже темрява в ньому стає ключовим образом. Як підкреслив Дереш: «У цій темряві раптом проявляється все, що ти тримав глибоко в собі. Ти починаєш думати про речі, до яких раніше не звертався». Здавалося б, темрява має все приховувати, а виявляється – вона відкриває й вказує на проблеми.
Митець зізнався, що родзинка твору, рухомий нараторський курсив, з’явилася вже під час редагування. Спершу в тексті надто багато уваги перетягував на себе оповідач, і тоді авторові здалося вдалим рішенням «підсвітити» його з різних боків іншими голосами.
Окремо зупинилися в розмові й на центральному символі роману – Медузі. У трактуванні Любка Дереша, це не лише чудовисько, яке лякає, а й істота, пронизана меланхолією, уособлення наших внутрішніх травм, які, як і напівміфічному царю Персею, нам треба побороти.
Письменник також торкнувся теми «нетаковості», заплутаності життів, відчуття, ніби все перебуває «не на своїх місцях». Саме такі думки супроводжують героїв роману, проте усвідомлювати їх вони починають лише на тлі війни.
У студентів виникло питання щодо доречности метафізичного елементу в книжці, де детально та реалістично описуються досвіди проживання травм. Любко Дереш розвіяв ці сумніви, наголосивши, що реалізм не заперечує метафізики: «Наше життя має різні рівні сприйняття. Ми можемо водночас перебувати в реалістичному наративі й бачити за подіями метафізичне тло. Все залежить від оптики: чи ми зводимо буття лише до зримого світу, чи здатні розпізнати за тим, що відбувається, глибші досвіди».
Отже, метафізичне в романі варто сприймати радше як символізм, спосіб репрезентації прихованих пластів. Автор переконаний, що людина відчуває значно більше, ніж готова усвідомлювати. Захисні механізми оберігають нас від цього знання, проте воно іноді проривається у формі тривожних сновидінь, незатишних образів чи тілесних симптомів. Є те, що ми приймаємо, і те, що відкидаємо.
«Нам хочеться, щоб світ був чорно-білим, але так не є. Він сповнений суперечностей», – зауважив письменник. Метафізика у творі, за словами митця, вказує на те, що завжди існує щось більше, ніж ми можемо вмістити у власне сприйняття, і це «щось» часом проривається до нас.
Насамкінець студенти поділилися власними враженнями від прочитаного роману й отримали автографи.
Шуляк Вікторія, студентка III курсу ОП «Літературна творчість українська мова і література та англійська мова»
