Початок року в іранських, тюркських і деяких кавказьких народів, які були колись під владою Перської імперії, асоціюється з початком весни – коли на небі “загоряється нове сонце”. Ноуруз, Навруз, Новруз, Навре́з – так по-різному називають свято “нового життя”, що сягає корінням дописемної епохи історії людства. До речі, у 2010 році за ініціативою 11 країн Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією проголосила це стародавнє хліборобське свято Міжнародним Днем Новруз, і нині його святкують у 30 країнах понад 300 млн людей. У день весняного рівнодення, 20 березня, кафедра мов і літератур Близького та Середнього Сходу ННІФ для “зустрічі нового сонця” зібрала студентів і викладачів на науково-практичний семінар за святковим столом “Хафт син”. Як і в українських традиціях святкування Пасхи чи Різдва Христового, на столі було 12 символічних страв. У іранців ці страви ще й починаються на 12-ту літеру їхнього алфавіту та мають філософське значення.
Серед цих страв:
Сір – часник, символ медицини та захисту від злих духів.
Себ – яблуко, символ краси та здоров’я.
Сабзе – пророщене зерно (пшениці, ячменю або сочевиці), символ відродження природи та нового життя.
Сенджед – лох (вид оливки), символ любові та мудрості.
Серке – оцет, символ терпіння та мудрості.
Саману – пудинг із пророщеної пшениці, символ достатку та родючості.
Сомаг – сумах (спеція), символ сходу сонця та кольору світанку.
Крім того, із побажанням щастя, здоров’я, достатку та процвітання в новому році на стіл часто ставлять: дзеркало – символ чистоти та самопізнання, фарбовані яйця – символ родючості та нового життя, золоті монети – символ багатства, Книгу (часто Коран або “Шахнаме”) – символ мудрості, рибку в акваріумі – символ життя, свічки – символ світла.
“Свято походить з I тисячоліття до н.е., коли не було розмежування мусульманських країн на відомі нам зараз держави, – говорить докторка філологічних наук, професорка, завідувачка кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу, директорка Центру Іраністики Олена Мазепова. – Тобто Іран, Таджикистан, Афганістан – це все була територія Великого Ірану. Перші царі – Ахіменіди – панували на цьому спільному просторі. Політичний поділ на різні країни відбулося аж у 16 столітті. Тепер в Ірані Ноуруз святкується скромно й переважно у колі родини, а в Таджикистані – навпаки, це вуличні дійства та пригощання!”. До слова, професор Костянтин Тищенко доводив, що скіфський ген присутній у більшості українців, а це – іранський код.
З доповіддю “Український Великдень та Іранський Навруз – прадавні хліборобські свята” виступив письменник, сходознавець, культурософ, головний редактор журналу “Український Світ” Олександр Шокало. Він, зокрема, зазначив, що в українців великоднє новолітнє святкування починалося 14 березня – зі свята Яри, покровительки Весни. Люди очищались від зими й готувалися до весняних робіт на землі. Про Яру пише Тарас Шевченко в повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі», в описові воскресіння Природи: «Перед сяївом березневого Сонця зніяковів і почорнів білий сніг. Струмки весело заворушилися в горах і побігли до свого Дніпра-Білогруда сказати про наближення свята Богині Яри”.
Також пан Шокало розповів, що під керівництвом Омара Хайяма персько-таджицькі астрономи розробили в 1079 р. на основі Зороастрійського Сонячного календаря Ахеменідської епохи (650–330 до н. е.) астрономічний сонячний календар – Перський календар. “Тому, – веде далі науковець, – український Великдень та іранський Новруз як прадавні звичаєві свята утвердилися задовго до появи релігійних культів із догматами християнства й ісламу. Ці свята відзначаємо за найточнішим природно-астрономічним Сонячним календарем, і вони становлять основу національних морально-світоглядних традицій наших хліборобських народів”.
Після того, як студентка Ольга Жидкова продекламувала перською рубаї Омара Хаяма, а студенти презентували яскравими слайдами «Традиції святкування Ноурузу» та «Символізм предметів скатертини haft sin», доцентка Тетяна Маленька звернулася до присутніх із доповіддю «Ноуруз в перськомовній поезії та у моєму житті». Пані Тетяна розповіла про трактат Омара Хайяма “Навруз-наме”, в якому автор пише про найдавніші традиції святкування Наврузу з часів Ахаменідської імперії 500 р. Поет описав різні сорти вина і користь від нього, виклав давню перську легенду про божественний дарунок на Навруз виноградної лози птахом Симургом. Пані Тетяна також згадала Рудакі, Манучехрі, О.Хайям, Санаї, Н.Хосров, Гафез, Джамі, які у своїх творах прославляли весняне відродження природи і Навруз як символ відродження життя, використовуючи назви весняних квітів, птахів, зокрема жайворонка і горлиці.