7 червня 2024 року в літній день у Мистецькій залі #ННІФ відбувся захід «Мені випала честь захищати Україну», присвячений пам’яті Володимира МУКАНА, лейтенанта ЗСУ, Героя, молодого та креативного філолога, випускника, аспіранта та студента кафедри історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості, журналіста, піарника, працівника відділу зв’язків із громадськістю, який загинув під Бахмутом 29 квітня 2023 року, захищаючи Україну. Захід зініціювала дирекція на чолі з Григорієм СЕМЕНЮКОМ та відділ зв’язків із громадськістю.
Навчально-науковий інститут філології свято береже пам’ять про загиблих у війні з рф філологів, свідченням чого є найменовані інститутські авдиторії імені захисників-філологів — Святослава Горбенка, Дениса Антіпова та відділ імені Володимира Мукана. «Ми горді, що відділ носить ім’я Володі, але й водночас відчуваємо відповідальність у продовженні його ідей та напрацювань. Ні для кого не секрет, що щорічний «Філологічний календар», який вже 10 років поспіль виходить у нашому закладі, є його ідеєю. Упродовж організованого заходу пропонуємо оживити словом талановитого журналіста та філолога Володимира МУКАНА, пригадати його короткий, але такий насичений шлях», – зазначила координаторка відділу Олександра КАСЬЯНОВА на початку зустрічі.
Як зростав і формувався патріот розповіли рідні загиблого, а саме мама Віра Мукан. Пані Віра з усмішкою крізь сльози тепло згадувала дитинство Володі: «Хто б міг подумати, що бажання наслідувати батька, стане реальністю. Малий Володя часто приміряв батькову військову форму й казав, що й він буде захисником».
Козацький дух, притаманний Володі, щиру залюбленість у слово, палку любов до літератури побачив колись у юному школяреві директор Навчально-наукового інституту філології Григорій СЕМЕНЮК. Григорій Фокович на заході розповів, що Володимир вступив до Інституту як переможець конкурсу без іспитів. І якось одразу вони з директором знайшли спільну мову, часто контактували, реалізуючи різні студентські ідеї. Згодом директор став науковим керівником Володимира. І як результат аспірант захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук.
«Він якось став одразу своїм», – згадувала про навчання Володі Наталія Салтовська, доцентка кафедри фольклористики, яка, крім викладання програмної дисципліни, керувала ще й фольклорною практикою у його групи, яка на той час проходила у Каневі – краю Кобзаря. «Володя був єдиним хлопцем у групі й мені було так легко з ними. Поки я думала, як їх організувати, то він усіх збирав і дисциплінував», – каже пані Наталія.
Упродовж 4 років бакалаврату та 2 років у магістратурі Володимир Мукан спрагло студіював кожну дисципліну в Інституті. Він мав успіхи в навчанні, ще за часів студентства почав писати в газети й цікавитися великою журналістикою. Уже на 4 курсі він підпрацьовував у «Газеті по-українськи». Але в жодному разі не припиняв вивчати життєпис українських письменників та розвивати в собі критичне бачення літературних течій.
«Він читав між рядків, відчував кожну букву та слово, а ще як чоловік не зміг не звернути увагу на свою красуню-одногрупницю. Володя акумулював у собі риси справжнього чоловіка та українця», – висловився професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Юрій Ковалів і зачитав поезію, присвячену загиблому філологові.
Студентське життя – це не лише книжки й навчання. Це спілкування з одногрупниками, кавування в кафетерії Інституту. Це спільне відвідування різних заходів і задушевні розмови в гуртожитку. Однокурсниця Володі Мар’яна ДОБОНІ, із якою вони продовжували товаришувати й після завершення навчання, навела кілька прикладів, чого варто було повчитися у Володимира МУКАНА. «Сьогодні я часто згадую Володю. Бо в ньому я бачила цілеспрямованість і принциповість. Ті риси, яких мені особисто за роки навчання не вистачало. Він не боявся своєї думки й мав візію в майбутнє. Кожному з нас би так», – сказала пані Мар’яна.
Далі слово взяла дружина Анна МУКАН, із якою у Володі народилося двоє синів-соколят – Андрій та Ярослав. «Ми щодня оживлюємо його у спогадах. Він поміняв безпечний Стилос на войовничий Стилет. Комфортне життя в тилу – на небезпеку фронту. Володя пішов захищати Батьківщину з перших днів війни і прагнув служити до перемоги. Коли інші після першого ж бойового досвіду шукали можливостей демобілізуватися, то Володя казав, що якщо він не піде – то на його місце повинен стати хтось інший. Такий самий син, батько, брат. Це неправильно. Він був переконаний, що кожен із нас повинен займати свій піксель», – розповіла дружина про відчуття обов’язку та про переконання захисника.
«Володя є скрізь: у душах тих, хто його знав, у тих місцях, де бував. У Черкасах є вулиця його імені, меморіали – в бібліотеці, у школі, де навчаються його сини, на білбордах, на фотовиставках. У Києві в Навчально-науковому інституті філології. У столичному музеї “Колеса історії” зберігається перше Володине авто. На останньому місці роботи – у страховій компанії “ПЗУ Україна” – пам’ятна дошка . Спогади про нього масштабуються так, як і він це робив за життя», – підсумувала зустріч сестра Наталія.
Насамкінець заходу присутні висловили слова підтримки рідним: «Тримайтеся. Слава Україні! Героям слава!». А також переглянули фотовиставку життєвого шляху Героя, нагороди та військову форму Володимира МУКАНА.
Фото Валерія Попова
#ТвійІФ #Мистецька_зала #Вшанування_філологів